Шкідлива діяльність BRDO у рибному господарстві: цифровізація без прозорості

Упродовж останніх років ГО «Офіс ефективного регулювання» (BRDO) активно впроваджує реформи у сфері рибного господарства України. Зокрема, організація брала участь у розробці Єдиної державної електронної системи управління галуззю рибного господарства (еРиба) та сприяла впровадженню електронних аукціонів на право спеціального використання водних біоресурсів. Однак, попри заявлені цілі щодо прозорості та дерегуляції, діяльність BRDO викликає занепокоєння серед учасників ринку та експертів.

Риба України · Шкідлива діяльність BRDO у рибному господарстві

Законопроекти №8119 (ветований президентом) та №12384 (по суті, трохи змінений 8119, пройшов перше читання у ВР, але на нього очікує та ж сама доля як, і попередника) а також постанова КМУ №1347, які були ініційовані або підтримані BRDO, передбачали впровадження електронних аукціонів для надання прав на спеціальне використання водних біоресурсів та цифровізацію процесів у галузі. Зокрема, постанова №1347 встановлює порядок здійснення спеціального використання водних біоресурсів, включаючи проведення електронних торгів та видачу дозволів через систему еРиба.

Проте, на практиці ці ініціативи призвели до низки проблем. Система еРиба часто зазнає технічних збоїв, що ускладнює отримання необхідних дозволів для суб’єктів рибного господарства. Крім того, електронні аукціони, які мали забезпечити прозорий доступ до ресурсів, насправді створили бар’єри для малих та середніх підприємств, сприяючи концентрації прав на використання водних біоресурсів у руках великих гравців. Ці проблеми викликають занепокоєння щодо ефективності та справедливості впроваджених реформ у рибній галузі України.

Непрозорість у впровадженні еРиби

Єдина державна електронна система управління галуззю рибного господарства (еРиба) була представлена як інструмент для забезпечення прозорості та ефективності в рибній галузі України. Розробка системи здійснювалася Міністерством аграрної політики та продовольства України, Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, Міністерством цифрової трансформації за підтримки проекту TAPAS, фінансованого USAID та UK Aid, а також за участі ГО «Офіс ефективного регулювання» (BRDO).

Однак, процес впровадження еРиби викликає низку питань щодо прозорості та ефективності. Зокрема, адміністратором системи є державне підприємство «АйФіш», а не BRDO, що ставить під сумнів роль останнього у впровадженні системи та її відповідальність за можливі недоліки.

Постанова КМУ №1347 від 22.12.2023 року передбачає, що еРиба стане єдиним інструментом для оформлення дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів. Проте, відсутність належного тестування та адаптації системи до потреб користувачів призвела до технічних збоїв, що ускладнює процес отримання дозволів та створює додаткові бар’єри для підприємців.

Крім того, відсутність інформації про вартість розробки системи та її сертифікацію викликає занепокоєння. Зокрема, немає відкритих даних про проведення тендерів на розробку еРиби, що ставить під сумнів дотримання процедур публічних закупівель. Це створює враження, що система була створена без належного контролю та прозорості, що може негативно вплинути на галузь.

У підсумку, впровадження еРиби, яке мало на меті покращити управління рибною галуззю, наразі супроводжується низкою проблем, що ставлять під сумнів ефективність та прозорість цього процесу. Це вимагає ретельного аналізу та перегляду підходів до цифровізації галузі з метою забезпечення її сталого розвитку.

Електронні аукціони: шлях до монополізації?

Одним із головних ідеологів електронних аукціонів у рибній галузі виступає BRDO. Саме ця організація багато років просуває ідею «прозорого» розподілу прав на вилов через електронні аукціони — зокрема, у законопроектах №8119 та №12384, а також у постанові КМУ №1347. Однак, за пафосними гаслами «дерегуляції» та «відкритості» ховається небезпечна тенденція до монополізації та дискримінації малих і середніх підприємців.

Законопроект №8119: неконституційність і президентське вето

Законопроект №8119 передбачав запровадження системи електронних аукціонів на право спеціального використання водних біоресурсів. Однак він був заветований Президентом України саме через невідповідність Конституції. Зокрема, у тексті президентського вето йшлося про порушення засад рівності доступу та створення дискримінаційних умов для різних категорій користувачів, а також про ймовірність зловживань під час проведення аукціонів. Президент окремо наголосив, що запропонований механізм не враховує специфіку рибного господарства та загрожує стійкому розвитку галузі.

BRDO ніколи не визнала свої помилки у підготовці законопроекту №8119 і не запропонувала дієвих альтернатив, які б відповідали Конституції та враховували баланс інтересів усіх учасників ринку.

Законопроект №12384: імітація змін замість реформи

Новий законопроект №12384 фактично дублює більшість шкідливих ідей попереднього документа. Він декларує намір стимулювати розвиток галузі та залучити інвестиції, але на практиці не вирішує жодної з фундаментальних проблем:

не створює гарантій для малих і середніх рибалок;
не передбачає ефективних механізмів боротьби з монополіями;
не запроваджує прозорих процедур перевірки переможців аукціонів;
залишає відкритими численні корупційні ризики.

Більше того, документ просуває модель, яка вже неодноразово зазнала критики серед експертів і практиків, але BRDO вперто продовжує наполягати на своєму, ігноруючи зворотній зв’язок від ринку.

Постанова КМУ №1347: легалізація зловживань

Постанова №1347 стала інструментом для запуску електронних аукціонів, але створила ще більше підстав для зловживань.
По-перше, вона відкриває можливості для штучного обмеження конкуренції та маніпуляцій під час торгів. По-друге, відсутність чітких правил контролю і відповідальності дозволяє великим гравцям заволодіти ресурсами на довгі роки, фактично блокуючи доступ іншим учасникам.

Яскравим прикладом стала ситуація на Дністровському лимані, де через недоліки аукціонної моделі та відсутність чітких правил відбулося порушення принципу справедливості розподілу квот. У результаті, галузь отримала не розвиток, а подальше поглиблення кризи, втрату робочих місць, недоотримання місцевими бюджетами податків та зростання соціальної напруги.

BRDO: системна шкода галузі

BRDO системно ігнорує критику з боку професійної спільноти. Під гаслами «цифрової трансформації» ця ГО лобіює інтереси обмеженого кола компаній та міжнародних донорів, а її ініціативи фактично виштовхують дрібний і середній бізнес із галузі. Вся відповідальність за провал аукціонної реформи, блокування ліцензійної діяльності та погіршення інвестиційного клімату лежить на BRDO, яке наполегливо нав’язує рибній галузі «чужі» для неї механізми, без реального аналізу наслідків.

Європейський досвід рибальства: приклад для України чи знехтувана модель?

Європейський Союз (ЄС) виробив ефективну модель регулювання рибальства, яка базується на розмежуванні промислового та традиційного прибережного рибальства, прозорому розподілі квот, фінансовій підтримці та активній участі зацікавлених сторін у прийнятті рішень. На жаль, цей європейський підхід був проігнорований під час реформування рибної галузі в Україні.

Класифікація суден: промислове чи традиційне рибальство

У ЄС традиційне прибережне рибальство — це діяльність суден довжиною до 12 метрів із пасивними знаряддями лову (наприклад, сітки, вудки). Такі судна, зазвичай, належать родинним чи малим підприємствам і є ключовими для прибережних громад. Водночас, в Україні понад 95% риболовецьких суден також не перевищують 12 метрів, але формально класифікуються як промислові. Це накладає на них такі ж жорсткі регуляторні вимоги, як і на великих гравців, що суттєво ускладнює життя малому та сімейному рибальству.

Розподіл квот у ЄС: підтримка малих рибалок

У рамках Спільної рибної політики ЄС (Common Fisheries Policy, CFP) щороку визначаються загальнодопустимі обсяги вилову (TAC — Total Allowable Catch), які далі розподіляються між державами-членами. Важливо, що європейське законодавство дозволяє, а іноді й прямо рекомендує враховувати не лише історичні обсяги вилову, але й соціальні, екологічні критерії:

Греція: використовує бальну систему з урахуванням соціальних аспектів, проживання на островах, складу родини та розміру судна.
Мальта: значну частину квот надає малим і молодим рибалкам, а також новачкам у галузі.
Данія: впроваджує системи, які захищають малих рибалок від поглинання квот великими компаніями.
Німеччина: виділяє спеціальні квоти для найменших прибережних рибалок.

Завдяки цим механізмам у ряді країн ЄС малий флот має пріоритетний доступ до частини риболовних лімітів.

Фінансова підтримка та участь у прийнятті рішень

ЄС фінансує сталий розвиток рибної галузі через Європейський морський, рибальський та аквакультурний фонд (EMFAF), що охоплює модернізацію флоту, розвиток аквакультури, соціальні проекти, а також гранти для молоді й інновацій. Також у ЄС діють консультативні ради, до складу яких входять представники малих рибалок та громадських організацій, і їхня думка враховується при розробці регуляторних актів.

Українські реалії: чому досвід ЄС ігнорується

Попри те, що більше 95% українських риболовецьких суден за всіма параметрами належать до традиційних, держава вперто класифікує їх як промислові. Розподіл квот, як і доступ до водних ресурсів, не враховує соціальні критерії, історичний вклад малих рибалок чи потреби прибережних громад.

BRDO, яка позиціонує себе реформатором і головним ідеологом рибної дерегуляції, фактично ігнорує весь позитивний досвід ЄС, впроваджуючи електронні аукціони та регуляторні інновації, які не дають жодних преференцій малому бізнесу, а навпаки — сприяють концентрації прав на вилов у великих компаній та створюють додаткові бар’єри для простих рибалок. Пропозиції BRDO не проходили широких консультацій із професійною спільнотою, а всі спроби представників галузі донести свої потреби ігнорувалися. Такий підхід вже призвів до численних конфліктів на місцях, відтоку молоді з галузі, падіння довіри до держави.

Особливо руйнівним для галузі стало впровадження аукціонів на річні (однорічні) квоти. Для будь-якого малого чи середнього підприємця це означає повну неможливість планувати господарську діяльність: люди не знають, чи матимуть вони дозвіл на вилов у наступному сезоні, чи окупляться вкладені кошти у техніку, інфраструктуру, навчання персоналу. Це робить рибальство короткостроковою лотереєю замість сталого бізнесу, як це прийнято у розвинених країнах.

Європейський підхід демонструє ефективність соціально орієнтованого, прозорого й гнучкого регулювання рибної галузі, де основна увага приділяється сталості, розвитку місцевих громад та підтримці малого рибальства. Ігнорування цього досвіду в Україні, впровадження недолугих короткострокових аукціонів і нехтування інтересами рибалок під керівництвом BRDO призводить до поглиблення нерівності, знищення традиційного рибальства й монополізації галузі. Для справжньої євроінтеграції рибної сфери Україна повинна переглянути принципи розподілу квот та врахувати соціально-економічні реалії, як це давно зробили у ЄС.

Таким чином, ігнорування BRDO європейського досвіду управління рибною галуззю та впровадження непрозорих механізмів розподілу ресурсів ставить під загрозу сталий розвиток рибальства в Україні та суперечить євроінтеграційним прагненням держави.

Ігнорування проблем аквакультури

Аквакультура, як один із ключових напрямів розвитку рибної галузі України, стикається з низкою системних проблем, що стримують її потенціал. Попри значний попит на рибну продукцію та наявність природних ресурсів, галузь залишається недорозвиненою через низку факторів.

Основні виклики

Відсутність чіткої державної політики: Наразі немає комплексної стратегії розвитку аквакультури, що враховувала б специфіку галузі та потреби її учасників.
Складність процедур отримання дозволів: Процеси ліцензування та отримання необхідних документів є забюрократизованими та непрозорими, що відлякує потенційних інвесторів.
Високі ставки ввізного мита на корми для риби: Це підвищує собівартість продукції та знижує конкурентоспроможність українських виробників.
Відсутність належної інфраструктури: Багато підприємств не мають доступу до сучасних технологій вирощування та переробки риби.
Недостатня підтримка з боку держави: Відсутність фінансових стимулів, грантів та програм підтримки ускладнює розвиток галузі.

Вплив законодавчих ініціатив

Законопроекти №8119 та №12384, спрямовані на залучення інвестицій у рибну галузь, не враховують специфіку аквакультури. Зокрема, вони передбачають проведення електронних аукціонів для надання прав на спеціальне використання водних біоресурсів, що може призвести до монополізації ринку та витіснення дрібних гравців. Крім того, ці законопроекти не містять конкретних заходів щодо підтримки аквакультури, таких як спрощення процедур отримання дозволів чи зниження ставок ввізного мита на корми для риби. Законопроектом 12384, наприклад, передбачено виділення 0,1 гектара землі для потреб користувачів (без права капітального будівництва), в той же час для будівництва невеличкого рибовідтворювального комплексу потрібна територія мінімум 1 гектар та можливість капітального будівництва у прибережній смузі.

Постанова КМУ №1347, яка регламентує порядок здійснення спеціального використання водних біоресурсів, також не враховує потреби аквакультури. Вона не передбачає чіткої процедури отримання дозволів на промислове рибальство для спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ), що створює правову невизначеність та ставить під загрозу надходження коштів до держбюджету від цієї категорії господарств.

Шляхи вирішення проблем

Розробка комплексної стратегії розвитку аквакультури: Необхідно створити державну програму, яка б враховувала специфіку галузі та передбачала заходи підтримки для її учасників.
Спрощення процедур отримання дозволів: Варто зменшити бюрократичні бар’єри та забезпечити прозорість процесів ліцензування.
Зниження ставок ввізного мита на корми для риби: Це дозволить зменшити собівартість продукції та підвищити конкурентоспроможність українських виробників.
Інвестиції в інфраструктуру: Держава повинна сприяти модернізації підприємств та впровадженню сучасних технологій вирощування та переробки риби.
Фінансова підтримка: Необхідно запровадити гранти, пільгові кредити та інші фінансові інструменти для підтримки підприємств аквакультури.

Розвиток аквакультури є важливим кроком до забезпечення продовольчої безпеки України та зменшення залежності від імпорту рибної продукції. Тому необхідно приділити особливу увагу вирішенню проблем, що стримують розвиток цієї галузі.

Висновки

Діяльність ГО «Офіс ефективного регулювання» (BRDO) у сфері рибного господарства, попри заявлені цілі щодо прозорості та дерегуляції, викликає низку обґрунтованих зауважень. Впровадження Єдиної державної електронної системи управління галуззю рибного господарства (еРиба) супроводжувалося численними технічними збоями, відсутністю належного тестування, несертифікованим програмним забезпеченням та постійними проблемами з доступом для користувачів. Більше того, жоден ключовий етап адміністрування галузі через еРиба не працює стабільно: система періодично не видає дозволи, втрачає дані, не приймає звітність і блокує легальну діяльність підприємств. В умовах, коли вся галузь залежить від електронного сервісу, це рівнозначно колапсу державного управління й дискримінації добросовісних користувачів.

Крім того, електронні аукціони, які мали забезпечити прозорий доступ до ресурсів, на практиці створили бар’єри для малих та середніх підприємств, сприяючи концентрації прав на використання водних біоресурсів у руках великих гравців.

Законопроекти №8119 та №12384, ініційовані або підтримані BRDO, передбачали впровадження електронних аукціонів для надання прав на спеціальне використання водних біоресурсів. Проте, законопроект №8119 був заветований Президентом України через невідповідність Конституції, зокрема статті 13, яка гарантує рівність усіх суб’єктів права власності перед законом. Законопроект створював дискримінаційні умови для різних категорій користувачів та не враховував специфіку рибного господарства, що могло призвести до зловживань під час проведення аукціонів.

Законопроект №12384, ухвалений у першому читанні, також не вирішує ключових проблем галузі, зокрема не передбачає механізмів підтримки аквакультури, таких як спрощення процедур отримання дозволів чи зниження ставок ввізного мита на корми для риби. Це створює ризик того, що розвиток аквакультури залишиться поза увагою державної політики, що негативно вплине на загальний стан рибної галузі.

Постанова КМУ №1347, яка регламентує порядок здійснення спеціального використання водних біоресурсів, також не враховує потреби розвитку промислового рибальства. Наприклад, вона не передбачає чіткої процедури отримання дозволів на промислове рибальство для спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ), що створює правову невизначеність та ставить під загрозу надходження коштів до держбюджету від цієї категорії господарств.

У підсумку, впроваджені BRDO ініціативи, попри декларовані цілі, не враховують специфіку рибного господарства України та потреби його учасників. Повний провал системи еРиба є яскравим прикладом некомпетентного підходу та неготовності до реальної цифровізації, яка б працювала на розвиток, а не гальмування галузі. Це вимагає перегляду підходів до реформування галузі з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін, забезпечення прозорості та підзвітності дій організацій, що впливають на розвиток рибного господарства України.