Відновлення замість «імпортозаміщення»: чому галузі потрібні чесні цифри, а не російські кальки

Сьогодні в українському інформаційному та політичному просторі дедалі гучніше лунає гасло про «імпортозаміщення» в рибній галузі. На перший погляд, ідея виглядає привабливо: замінити іноземний товар власним, підтримати фермера та залишити гроші всередині країни. Проте фахівці та науковці застерігають: цей шлях у тому вигляді, в якому він декларується, може стати тупиковим. Проблема криється не лише в глибокій математичній невідповідності наявних ресурсів потребам ринку, а й у самій філософії терміна, який ми використовуємо.

Перш за все, варто визнати: слово «імпортозаміщення» — це штучна концептуальна калька, запозичена з російського пропагандистського дискурсу. Після 2014 року в РФ цей термін став ідеологічним щитом, покликаним приховати вимушену ізоляцію та деградацію ринків під виглядом «самодостатності». Використовуючи цю лексему, ми мимоволі входимо в парадигму закритої економіки, де головною метою є не якість чи конкурентність, а витіснення «чужого» будь-якою ціною. Для європейської України сьогодні актуальним є не «заміщення» за зразком країни-агресора, а фундаментальне відновлення та модернізація галузі.

Ми маємо нарешті зняти «рожеві окуляри» і подивитися на цифри. Щорічно на державні закупівлі риби витрачається близько 3 млрд грн, і левова частка цих коштів іде на океанічний імпорт. Але чи можна «замістити» хек коропом, якщо їхня ціна відрізняється вдвічі, а обсяги виробництва — в десятки разів?

Справжнє відновлення галузі починається не з гучних гасел, а з виведення ринку на «білу сторону», впровадження простежуваності та визнання реального стану наших водних ресурсів. Україна посідає лише 24-те місце в Європі за запасами прісної води, тому наша стратегія має базуватися на ефективності та інтенсивності, а не на спробах підмінити світовий океан ставком.

У цій статті ми розберемося, чому нам потрібно припинити грати в «імпортозаміщення» і як розпочати реальне відновлення рибної індустрії, де цифри будуть чесними, а ринок — прозорим.

1. Термінологічна пастка: чому ми використовуємо «мовний вірус» агресора?

Мало хто в сучасному управлінському апараті чи серед громадських активістів замислюється над тим, що термін «імпортозаміщення» у тому вигляді, в якому він зараз тиражується — це не просто слово, а пряма ідеологічна та мовна калька з російського політичного дискурсу.

Саме в РФ після 2014 року, на тлі запроваджених проти неї санкцій, це слово перетворилося на головну «скрепу» пропаганди. Воно мало замаскувати системні провали в економіці, технологічну відсталість та вимушену ізоляцію від світових ринків під виглядом «героїчної самодостатності». Російська модель «імпортозаміщення» виявилася фікцією: замість якісних європейських продуктів споживач отримав низькосортні сурогати за завищеними цінами, а реальна залежність від іноземних технологій нікуди не зникла.

Чому копіювання цього терміна небезпечне для України?
Копіюючи термінологію агресора, ми несвідомо переймаємо і його хибний підхід до економіки. «Імпортозаміщення» у його «пострадянському» розумінні передбачає спробу силоміць, адміністративними методами витіснити якісний світовий продукт (наприклад, доступну океанічну рибу) дорожчим або невідповідним за характеристиками внутрішнім аналогом (ставковим коропом чи карасем). Це створює небезпечну ілюзію успіху на папері, але в реальності б’є по кишені споживача та бюджету держави.

Економічний нонсенс
З точки зору класичної економіки, «заміщення» можливе лише тоді, коли ви замінюєте ідентичний товар. Якщо ви імпортували філе кобії і почали вирощувати та філетувати власну кобію — це заміщення. Але спроба підмінити в раціоні бійця ЗСУ чи пенсіонера бюджетний океанічний хек значно дорожчим та жирнішим коропом — це не «заміщення», а примусова зміна асортименту, яка не має нічого спільного з ринковою логікою.

Відновлення замість боротьби
Для України сьогодні актуальним є не «заміщення» за російським зразком, а фундаментальне відновлення та євроінтеграційний розвиток галузі. Ми маємо не «боротися» з імпортом (адже Україна, за об’єктивними науковими даними, посідає лише 24-те місце в Європі за запасами прісної води і не може замінити світовий океан), а будувати власну прозору індустрію.

Справжня мета — це не вигнати імпортера, а:

1. Вивести галузь із «тіні», де сьогодні ховається до 50% реального виробництва.
2. Відновити технологічний потенціал, переходячи від екстенсивного «вирощування в калюжах» до інтенсивних методів аквакультури.
3. Створити додану вартість, випускаючи власне якісне філе, яке буде конкурувати з імпортом за рахунок свіжості та якості, а не через заборонні гасла.

Ми повинні будувати сучасну індустрію, яка буде конкурентною в реальній глобальній економіці, а не жити в межах пропагандистських кальок, які лише вводять суспільство в оману. Справжнє відновлення починається з чесних слів і прозорих цифр.

2. Математика реальності: чому «замістити» імпорт неможливо (і навіть небезпечно)

Математика — наука точна, вона не знає патріотичних гасел чи політичної доцільності. Коли ми розкладаємо цифри реального виробництва та реального споживання, міф про «імпортозаміщення» розсипається, як картковий будинок. Давайте подивимося на факти, які зазвичай залишаються поза офіційними пресрелізами.

Теоретична стеля українського філе

Звернімося до детальної звітності реалізації товарної риби за 2025 рік. Основу «білого» кошика української аквакультури складають коропові:

• Короп: 5 736,4 тонни
• Товстолобики (білий, строкатий та гібриди): 2 499,9 тонни
• Амур білий: 216,8 тонни
• Карась сріблястий: 818,8 тонни
• Інші (амур чорний тощо): менше 1 тонни.

Разом: 9 272 тонни живої ваги.

Державні закупівлі для ЗСУ, лікарень чи дитячих садочків, а також сучасний ритейл потребують філе. Згідно з міжнародними стандартами EUMOFA, перевідний коефіцієнт для коропових становить 2,48. Це означає, що для виготовлення 1 кг чистого філе потрібно 2,48 кг живої риби.

Тепер рахуємо: якщо ми вилучимо з продажу абсолютно всю офіційно вирощену в Україні рибу (залишивши ринки та магазини порожніми) і пустимо її виключно на філе для держави, ми отримаємо лише 3 738 тонн продукту.

Океан імпорту проти «ставкової краплі»

А тепер порівняємо цей «максимум» із реальною статистикою імпорту.
Тільки за 9 місяців 2025 року Україна імпортувала лише за однією підгрупою (0304 — філе риб та інше м’ясо риб, включаючи сурімі) 30 585,9 тонни.

Співвідношення вражає: 1 до 8. І це ми порівнюємо річний потенціал України з імпортом лише за 9 місяців. Якщо ж подивитися на дані 2024 року, то обсяг імпорту хеків (мерлуз) та мінтая у перерахунку на живу вагу склав понад 75 000 тонн. Це у вісім разів більше, ніж вся українська аквакультура разом взята.

Реальний приклад: Лише філе хеків у 2024 році було імпортовано 4 209 тонн (чистого продукту). Це вже більше, ніж все теоретично можливе філе з українського коропа, амура та товстолобика. То що саме ми збираємося «замістити»?

Економічна прірва: Хто заплатить за банкет?

Імпортозаміщення зазвичай передбачає економічну вигоду. Але поглянемо на реальні ціни на полицях (дані моніторингу мереж Silpo, Goodwine та спеціалізованих рибних маркетів):

• Філе хека (імпорт): ~300 грн/кг (тушка — від 170 грн/кг).
• Філе коропа (Україна): від 449 до 879 грн/кг.

Запитання на мільярд: Що має купити держава для харчування армії? За ті самі бюджетні кошти можна придбати у 1,5–2 рази більше океанічного хека чи минтая, ніж вітчизняного коропа.

В умовах війни, коли кожна гривня платників податків має йти на дрони, снаряди та генератори, пропозиція замінити дешеву та поживну океанічну рибу вдвічі дорожчим ставковим коропом виглядає не як підтримка виробника, а як марнотратство. Це нагадує сумнозвісну історію з «яйцями по 17 гривень».

Висновки математики

Ми не маємо «безмежних водних просторів» — Україна посідає лише 24-те місце в Європі за запасами прісної води. Наш ресурс обмежений.

Тому правда полягає в тому, що українська риба сьогодні не заміщує імпорт, вона його доповнює. Це урізноманітнення раціону (диверсифікація), що відповідає настановам ЄС до 2030 року. Людина повинна мати вибір: купити доступний хек чи дорожче локальне філе.

Намагання ж видати бажане за дійсне і називати «імпортозаміщенням» те, що математично неможливо — це не стратегія розвитку, а небезпечне введення суспільства в оману. Справжнє відновлення галузі почнеться тоді, коли ми перестанемо воювати з імпортом на папері і почнемо рахувати реальну ефективність кожного гектара води.кий обсяг океанічної риби ставковим коропом. Ми можемо лише доповнити ринок.

3. Головний крок до відновлення: вихід на «білу сторону»

Відновлення галузі неможливе без її легалізації. Сьогодні науковці та експерти-практики вказують на системну, катастрофічну проблему: українська риба існує, але вона значною мірою перебуває поза межами правового поля. Замість того, щоб будувати повітряні замки «заміщення океану», державі варто зосередитися на виведенні з тіні того ресурсу, який вже виловлюється та вирощується в наших водах.

Масштаби «тіньового океану»

Реальний стан справ у галузі кардинально відрізняється від офіційних звітів. За оцінками фахівців, рівень тінізації різних секторів рибного господарства вражає:

• Сектор аквакультури: перебуває в тіні на 50–60%. Навіть великі, системні господарства офіційно показують лише половину свого виробництва.
• Промислове рибальство: рівень тінізації сягає 75%. Три чверті виловленої в природних водоймах риби просто не існують для державного бюджету.
• СТРГ (Спеціальні товарні рибні господарства): тут ситуація найбільш критична — рівень «тіні» становить до 90%. Це фактично «чорна діра» галузі, де державний ресурс використовується приватно без жодної адекватної віддачі громаді.

Любительське рибальство: «тихе виціджування» водойм

Окремий виклик — це безконтрольний вилов риби громадянами. За оцінками науковців, на частку любительського рибальства припадає до 25% від загальної маси риби, що вилучається з українських водойм. Часто під виглядом «хобі» відбувається тотальне та безконтрольне винищення біоресурсів. Ця категорія громадян буквально «виціджує» водойми, не несучи жодної відповідальності за відновлення популяцій. Без обліку цього сегменту будь-яка стратегія відновлення галузі буде неповною.

Скільки риби ми маємо насправді?

Якщо скласти офіційні дані з тіньовими потоками, виявиться, що Україна має значно більше власної риби, ніж фіксує статистика. Проте ця риба:

1. Не приносить податків (які сьогодні життєво необхідні для закупівлі зброї та дронів).
2. Не має сертифікатів якості та простежуваності.
3. Не може потрапити в офіційні державні закупівлі для ЗСУ, бо її «не існує» за документами.

Справжнє відновлення — це не нарощування ілюзорних показників, а боротьба за те, щоб кожна рибина, вирощена чи виловлена в Україні, стала «білою».

Любомир Гайдамака, експерт галузі рибного господарства, голова ГС «Риба України»:

«Ми маємо нарешті вивести рибу, яка виловлюється та вирощується в Україні, на “білу сторону”. Це і є справжнє відновлення. Важливо стимулювати користувачів промислу та аквафермерів показувати реальні вилови та ринкові ціни. Ми покладаємо великі надії на запуск закону про простежуваність. Тільки коли запрацює механізм “від сітки до тарілки”, легальної продукції на ринку стане значно більше, а держава зможе оперувати реальними цифрами, а не пропагандистськими гаслами. Тіньова риба — це брак грошей на зброю, це генератори, які не купили, це допомога фронту, яка не відбулася».

Чому це важливо саме зараз?

Працювати над виходом із тіні потрібно негайно, бо це єдиний шлях до створення чесного ринку. Коли риба стане прозорою:

• Ціни стабілізуються: зникне демпінг з боку «тіньовиків», що дозволить легальним фермерам розвиватися.
• Інвестиції прийдуть у галузь: жоден серйозний інвестор не вкладе кошти в сектор, де 90% обороту — це кеш.
• Держава побачить ресурс: ми нарешті зрозуміємо, який реальний обсяг філе ми можемо запропонувати армії, не вводячи себе в оману ілюзорними планами заміщення океанічного хека ставковим коропом.

Відновлення галузі починається не з нових гектарів ставків, а з чесної звітності за вже наявні ресурси. Тільки «біла» риба зможе нагодувати країну та підтримати її обороноздатність.

4. Ціна питання: Хек за 170 чи короп за 450? Економіка виживання проти ілюзій

Справжнє відновлення галузі неможливе без врахування суворої соціально-економічної реальності. Будь-яка державна стратегія повинна базуватися на купівельній спроможності громадян та ефективності використання бюджетних коштів, особливо під час повномасштабної війни. Коли ми порівнюємо вартість імпорту та внутрішньої продукції, «патріотичні» гасла розбиваються об елементарну арифметику гаманця.

Математика споживчого кошика

Давайте подивимося на реальні ціни (станом на 2024-2025 рр.), які бачить пересічний українець у магазині:

• Філе хека (імпорт): середня ціна близько 300 грн/кг (тушка хека — від 170 грн/кг).
• Філе тилапії (імпорт): близько 300 грн/кг.
• Філе коропа (Україна): ціни стартують від 449 грн/кг і сягають 879 грн/кг за «органічний» продукт.

Для українського пенсіонера чи волонтера, який рахує кожну гривню, вибір очевидний. За ціною одного кілограма кістлявого (бо «вилочки» в коропі лишаються навіть у філе) вітчизняного коропа можна купити у 1,5–2 рази більше чистого океанічного білка у вигляді хека чи минтая.

Армійський раціон: «Яйця по 17» у рибному еквіваленті?

Особливо гостро питання ціни постає у сфері оборонних закупівель. Армія потребує колосальних обсягів риби. За свідченнями бійців (зокрема, підрозділів бригади «Хартія»), океанічна риба — хек та минтай — є основою їхнього раціону. Вона зручна в приготуванні, нежирна і, що найголовніше, доступна.

Поглянемо на логіку закупівель:
За той самий бюджет, виділений на харчування війська, держава може нагодувати вдвічі більше бійців, закуповуючи імпортний хек. Спроба нав’язати армії вдвічі дорожче філе коропа під виглядом «підтримки вітчизняного виробника» викликає закономірні асоціації з корупційними скандалами про «яйця по 17,90 за штуку».

Замість того, щоб витрачати «зекономлені» кошти на дрони, снаряди чи системи РЕБ, ми пропонуємо державі переплачувати за продукт, виробники якого навіть не здатні чесно звітувати про свої реальні вилови (пам’ятаємо про 50–90% «тіні»). З точки зору волонтерської спільноти та платників податків — це відверте здирництво, а не державна політика.

Дієтологія та здоров’я

Не варто забувати і про якісний аспект. Прісноводний короп — це дуже жирна риба. Хоча вона є традиційною для нашої кухні, такий рівень жирності не завжди є оптимальним для здоров’я солдатів або людей похилого віку. Біла океанічна риба є дієтичним еталоном, і спроба силоміць замінити її ставковими видами — це крок назад і в питаннях охорони здоров’я.

Від «імпортозаміщення» до урізноманітнення (диверсифікації)

Науковці наголошують: ми маємо припинити маніпулювати термінами. Те, що сьогодні пропонується під виглядом «заміщення», насправді є лише урізноманітненням (диверсифікацією) асортименту.

Відповідно до Стратегічних настанов розвитку аквакультури ЄС до 2030 року, завдання галузі — не витіснити дешеву рибу, а дати споживачеві вибір. Людина має їсти якомога більш різноманітні продукти. Український короп, амур чи сом мають бути на ринку як якісна альтернатива для тих, хто хоче локального продукту і готовий за нього платити. Але вони не можуть бути «примусовою заміною» бюджетного океанічного білка.

Справжнє відновлення галузі почнеться не тоді, коли ми почнемо «втюхувати» дорогу рибу армії, а тоді, коли виробники вийдуть із тіні, почнуть чесно платити податки і конкурувати за рахунок технологій та зниження собівартості. Державна підтримка має йти на дрони та перемогу, а підтримка виробника — через прозорі правила гри, а не через «рибні схеми» у держзакупівлях під гаслом «імпортозаміщення» — це не державна політика, а неефективне використання бюджету під час війни.

5. Відновлення через диверсифікацію та організований ринок

Замість того, щоб копіювати застарілі російські методи «боротьби з імпортом», які довели свою неефективність, Україні варто орієнтуватися на Стратегічні настанови розвитку аквакультури ЄС до 2030 року. Ключовим філософським та економічним стрижнем цих настанов є диверсифікація (урізноманітнення). Справжнє відновлення галузі — це не спроба «закидати шапками» океанічний флот за допомогою ставкових господарств, а побудова сучасної, багатогранної та прозорої індустрії.

Наша концепція розвитку галузі базується на чотирьох фундаментальних колонах:

А. Технологічний ривок: РАС замість «екстенсивних калюж»

Враховуючи, що Україна посідає лише 24-те місце в Європі за запасами прісної води, ми не маємо права на неефективне використання ресурсу. Відновлення — це перехід на інтенсивні методи, зокрема РАС (рециркуляційні аквакультурні системи).
Це дозволяє:

• Вирощувати рибу цілий рік, незалежно від сезону.
• Мінімізувати використання води та вплив на довкілля.
• Знизити собівартість продукції за рахунок автоматизації та контролю над кожним етапом росту.

Б. Розширення асортименту: від «коропоцентричності» до вибору

Ми маємо припинити спроби силоміць підмінити хек коропом. Диверсифікація означає вирощування нових, цінних та затребуваних видів (форель, сом, судак, осетрові). Завдання українського фермера — дати споживачеві якісний локальний продукт, який буде конкурувати свіжістю, а не патріотичним тиском на бюджет.

В. Організований ринок водних біоресурсів: «Перший рибний маркетплейс»

Це ключова ідея нашої концепції. Сьогодні рибний ринок України роздроблений, хаотичний і значною мірою «чорний». Створення організованого ринку (маркетплейсу) — це єдиний спосіб:

• Агрегувати пропозицію: Окремий фермер не може поставити 100 тонн філе для ЗСУ, але через біржовий механізм сотні виробників можуть сформувати єдину товарну партію.
• Встановити справедливу ціну: Коли ціни публічні та формуються на торгах, зникає корупційна складова та цінові маніпуляції.
• Забезпечити якість: На організований ринок допускається лише продукція з повним пакетом документів та підтвердженою простежуваністю. Це автоматичний «фільтр» для 50–90% тіньової риби.

Г. Вихід із «тіні» як обов’язкова умова

Ми маємо чітко усвідомити: будь-яка державна підтримка, будь-які гранти чи пільги мають надаватися лише тим, хто працює зі 100% звітностю. Нам не потрібні «валові показники» у звітах чиновників, нам потрібна додана вартість у бюджеті країни. Справжнє відновлення — це коли «біла» риба стає нормою, а не виключенням.

Висновок:
Відновлення галузі — це не про гасла «Геть імпорт!». Це про створення прозорого інфраструктурного ланцюга: від малька, вирощеного за сучасними технологіями, до організованого торговельного майданчика, де держава чи приватний споживач може купити чесну українську рибу за ринковою ціною.

Ми не повинні заміщувати океан. Ми повинні збудувати свій, сучасний і прозорий рибний світ.

Слава Україні! Працюємо на перемогу!