Українське рибне господарство перебуває у точці неповернення. Нинішня модель розподілу прав на вилов, закріплена у Постанові №1347 та змінах до профільного закону від 2023 року, викликала глибокий опір професійної спільноти. Головна претензія — тотальна «аукціонізація», яку подають під соусом євроінтеграції, насправді суперечить європейській практиці та загрожує продовольчій безпеці країни, що воює. Ми пропонуємо нову концепцію «75/25», яка поєднує стабільність, ринкові механізми та реальні європейські стандарти.
Проблема «100-відсоткових аукціонів» та міф про «європейські вимоги»
Чинна система, запроваджена у 2023 році, вимагає, щоб 100% лімітів на вилов розподілялися виключно через відкриті електронні аукціони. На папері це виглядає як «перемога над корупцією» та впровадження ринкових відносин. Однак на практиці цей механізм стає інструментом руйнації галузі.
Аукціон — це гра капіталу, а не гра професіоналізму. Коли на торги виставляється 100% ресурсів, реальний виробник, який має флот, бази та сотні працівників, змушений щороку вилучати величезні суми з обігових коштів, аби просто викупити своє право на роботу. Це позбавляє галузь інвестиційного ресурсу: гроші, які могли піти на нові судна чи сучасне холодильне обладнання, просто «спалюються» на торгах. Це створює ідеальні умови для спекулятивної монополізації: великий капітал, який не має жодного відношення до риби, може викупити всі лоти, щоб потім диктувати умови професійним рибалкам або просто перепродувати право на вилов.
ЄС та «історичне право»: як це працює насправді?
Твердження ідеологів нинішньої реформи про те, що «цього вимагає Брюссель», є відвертою маніпуляцією. Європейський союз будує свою рибну політику на принципах стабільності та прогнозованості.
Основою Спільної рибної політики ЄС (Common Fisheries Policy) є Регламент (ЄС) №1380/2013. Його Стаття 17 прямо зобов’язує держави-члени використовувати під час розподілу квот «прозорі та об’єктивні критерії, включаючи критерії економічного, соціального та екологічного характеру».
У більшості країн ЄС (Франція, Іспанія, Данія, країни Балтії) основою розподілу є саме «історичне право» (Historical Rights). Європейці розуміють: рибалка — це не просто орендар державного ресурсу, це фахівець, який роками забезпечує сталість галузі. Держава надає йому квоту на основі його попередніх показників вилову, тому що він:
- Має підтверджену кваліфікацію та обладнання.
- Сплачує податки в конкретній громаді.
- Є частиною системи безпеки (моніторингу) акваторії.
Чому традиційні рибалки — це фундамент держави та громад?
У Європі традиційні рибалки (Small-scale coastal fisheries) розглядаються не просто як бізнес, а як соціально-економічний «клей», що тримає прибережні та річкові регіони.
1. Життєздатність громад та децентралізація
Традиційне рибальство — це робочі місця там, де немає великих заводів. Рибалка купує пальне на місцевій заправці, лагодить сітки у місцевого майстра, здає рибу на локальний переробний пункт. Якщо через тотальні аукціони витіснити малого та середнього виробника, прибережні села перетворяться на «привиди», а молодь виїде в мегаполіси або за кордон. Підтримка традиційного рибалки — це пряма інвестиція в регіональну безпеку та демографію.
2. Продовольча безпека в умовах війни
Малі та середні господарства є набагато гнучкішими та стійкішими до криз. У разі обстрілів чи блокування логістики, локальні рибалки продовжують забезпечувати продовольством свої громади та сусідні регіони. Монополіст, який купив квоту на аукціоні заради прибутку, у разі ризику просто зупинить роботу. Традиційний рибалка працюватиме, бо це його спосіб життя і єдине джерело існування для його родини.
3. Екологічна відповідальність та спадковість
Для «аукціонного переможця» водойма — це тимчасовий актив, з якого треба витиснути максимум за рік. Для традиційного рибалки, який працює за історичним принципом, водойма — це те, що він має передати своїм дітям. Саме традиційні рибалки є найбільш зацікавленими в боротьбі з браконьєрством та зарибленні, оскільки їхній дохід у наступні 5–10 років прямо залежить від стану екосистеми.
Висновок: Впровадження моделі «75/25» (де 75% розподіляється за історичним принципом) — це не «відкат назад», а перехід від дикого капіталізму до європейської моделі соціально-відповідального рибальства. Держава має підтримувати того, хто реально працює «в полі», а не того, хто має більше грошей на банківському рахунку в момент проведення торгів.
Концепція «75/25»: Справедливий розподіл та баланс інтересів
Ми пропонуємо відмовитися від крайнощів і впровадити дворівневу систему розподілу прав, яка поєднує соціальну стабільність із ринковим розвитком. Модель «75/25» — це золота середина, де держава виступає не просто як фіскал (збирач грошей на аукціоні), а як стратегічний менеджер національного ресурсу.
1. Рівень стабільності: 75% ліміту за історичним принципом
Ця частина ресурсу стає фундаментом галузі. Вона закріплюється за тими суб’єктами рибного господарства, які мають підтверджений досвід роботи та реальну матеріально-технічну базу.
- Захист інвестицій: Рибне господарство — це не «торгівля з лотка», це капіталомістке виробництво. Сучасне судно, холодильні потужності та цехи переробки коштують мільйони гривень, а термін їх окупності становить 5–10 років. Жоден притомний інвестор не вкладатиме кошти в модернізацію, якщо його право на роботу щороку висить на волосині аукціонних торгів. 75% квоти за історичним принципом дають бізнесу «горизонт планування», необхідний для залучення кредитів та розвитку флоту.
- Кадровий потенціал: Це гарантія зайнятості для тисяч рибалок. Традиційні господарства — це професійні династії. Модель «75/25» захищає їх від «рейдерства капіталом», коли випадкова фірма-одноденка з великими грошима може за один день позбавити цілу громаду засобів до існування.
- Прогнозованість ринку: Держава отримує гарантований обсяг вилову. Коли 75% ринку стабільні, ціни на рибу на внутрішньому ринку стають менш вразливими до спекулятивних коливань.
2. Рівень розвитку: 25% ліміту через Аукціонний фонд
Ми не пропонуємо «законсервувати» ринок. 25% ліміту — це потужний інструмент для конкуренції та інновацій.
- «Свіжа кров» та вхід для новачків: Четверта частина ресурсу завжди залишається відкритою. Це дозволяє новим гравцям, які мають сучасні технології або інвестиційний капітал, зайти в галузь без бар’єрів. Це створює здоровий тиск на «старих» гравців, змушуючи їх бути ефективнішими.
- Ринкова індикація ціни: Саме аукціон на ці 25% ресурсів покаже реальну ринкову вартість права на вилов. Ці дані держава зможе використовувати для подальшої корекції рентних платежів, забезпечуючи справедливе наповнення бюджету.
3. «Запобіжник неефективності»: механізм перерозподілу до 1 квітня
Одним із найбільших ризиків аукціонної моделі є ситуація, коли лоти залишаються нерозпроданими через завищену ціну, складні умови або відсутність попиту на конкретний вид біоресурсу. В умовах війни держава не може дозволити природному ресурсу «просто плавати» без користі для економіки.
- Критичний термін — 1 квітня: Промисловий сезон має свої біологічні цикли. Якщо квоти не розподілені до початку активної весняної вегетації та ходу риби, ресурс буде втрачено безповоротно.
- Автоматичне дозавантаження: Якщо до 1 квітня частка з аукціонного фонду (25%) не знайшла свого покупця, вона не анулюється. Цей обсяг автоматично переходить до користувачів, які вже працюють у цьому водному об’єкті за історичним принципом.
- Чому це важливо для держави?
- Повний вилов: Ми забезпечуємо 100% освоєння ліміту, встановленого науковцями.
- Максимальні надходження: Користувачі, які отримують ці додаткові обсяги, сплачують за них згідно з встановленою формулою оплати (рента + плата за витяг), що поповнює бюджет.
- Безперервність виробництва: Підприємства, які мають надлишкові потужності, отримують легальну можливість виловити більше, забезпечуючи продовольчу безпеку.
Висновок: Концепція «75/25» перетворює рибну галузь із зони «дикого полювання за квотами» на стабільний сектор економіки. Ми створюємо систему, де стабільність професіоналів (75%) підсилюється енергією конкурентів (25%), а держава гарантує, що жоден кілограм національного ресурсу не залишиться неосвоєним через бюрократичні чи аукціонні затримки..
Механізм «Використовуй або втрачай» (The 75% Rule): Від пасивного володіння до продуктивного господарювання
Запровадження «історичного принципу» (розподіл 75% ліміту серед досвідчених гравців) часто критикують за ризик консервації ринку та створення так званої «вічної ренти». Мовляв, підприємство може роками володіти правом на вилов, але фактично не виходити в море, блокуючи ресурс для інших.
Ми пропонуємо зняти це питання через впровадження жорсткого європейського правила «Use it or lose it» (Використовуй або втрачай). Це механізм, який перетворює право на вилов із «паперу в сейфі» на реальні тони риби на прилавках та реальні податки в бюджеті.
1. Ефективність як єдиний критерій стабільності
Ми встановлюємо чіткий індикатор успішності для кожного користувача: фактичне вилучення не менше 75% від обсягу наданого ліміту (квоти) за попередній календарний рік.
Чому саме 75%? Це збалансований показник. Він враховує:
- Біологічні ризики: несприятливі погодні умови, шторми або аномальну міграцію риби.
- Технічні чинники: плановий ремонт суден або короткочасні поломки.
- Воєнний стан: безпекову ситуацію на певних ділянках акваторій.
Показник у 75% означає, що підприємство є живим, активним і професійно виконує свою функцію. Все, що нижче цього порогу, свідчить або про неефективність менеджменту, або про свідоме «заморожування» ресурсу.
2. Боротьба з «пасивними власниками» та квотним спекулянтством
В історії українського рибного господарства тривалий час існувала проблема «паперових рибалок» — фірм, які отримували квоти лише для того, щоб перепродавати їх реальним виробникам на «чорному ринку» або використовувати як інструмент впливу.
Правило 75% автоматично очищує ринок від таких посередників:
- Якщо користувач не показав реального вилову в електронному журналі (е-журнал), його «історичне право» на наступний рік анулюється.
- Вивільнений ресурс не зникає — він автоматично переходить до Аукціонного фонду.
- Таким чином, частка активних виробників зростає, а неефективні гравці вимиваються природним шляхом без жодного втручання чиновників.
3. Стимулювання модернізації флоту та кадрів
Коли рибалка знає, що невиконання плану вилову призведе до втрати квоти наступного року, його мотивація змінюється. Це створює позитивний примус до інвестицій:
- Замість того, щоб економити на ремонті двигуна, власник інвестує в його надійність, аби не пропустити сезон.
- Підприємства починають боротися за професійні екіпажі, забезпечуючи їм кращі умови праці та білу зарплату, щоб гарантувати стабільність вилову.
- Впроваджуються нові технології пошуку риби та сучасні знаряддя лову, що підвищує продуктивність галузі в цілому.
4. Держава як ефективний менеджер, а не просто збирач мита
З точки зору держави, правило 75% є інструментом максимізації ВВП. Кожен кілограм риби, який «залишився у воді» через лінощі або неефективність користувача — це нестворене робоче місце, несплачений податок на додану вартість та дефіцит продуктів харчування.
Впроваджуючи цей механізм, держава каже бізнесу: «Ми даємо вам стабільність (історичне право) і захищаємо від рейдерства великого капіталу на аукціонах. Але натомість ми вимагаємо результату. Ви маєте годувати країну. Якщо ви не можете цього зробити — віддайте ресурс тому, хто зможе».
5. Відповідність Спільній рибній політиці ЄС
Цей підхід повністю корелюється з досвідом таких країн, як Данія, Норвегія та Ісландія. Там квоти є не просто правом, а відповідальністю. Більше того, європейський регламент прямо стимулює перерозподіл квот на користь тих, хто демонструє найкращі екологічні та економічні показники. Українське правило 75% стане першим кроком до впровадження такої системи оцінки ефективності (Performance-based allocation).
Висновок: Механізм «Використовуй або втрачай» є ключовим запобіжником, який робить концепцію «75/25» справедливою. Він гарантує, що історичне право — це не «подарунок» від держави, а професійна нагорода за реальну роботу. Це створює динамічну галузь, де стабільність отримують лише ті, хто дійсно виходить у море і приносить рибу на берег.
Нова філософія оплати: Модель «1+1» — перетворення податку на інструмент детінізації
Сьогоднішня система справляння плати за водні біоресурси в Україні або занадто громіздка, або базується на одноразових «викидах» капіталу під час аукціонів. Це створює касові розриви для бізнесу та непередбачуваність для бюджету. Ми пропонуємо впровадити двокомпонентну модель оплати «1+1», яка працює як саморегулюючий механізм чесності та економічної ефективності.
Ця модель розділяє плату за можливість (доступ до ресурсу) та плату за результат (фактичне вилучення).
1. Частина І: Рентний платіж (Плата за право доступу)
Це фіксована сума, яка розраховується на основі всього обсягу ліміту (квоти), закріпленого за користувачем у договорі.
- Гарантія для держави: Рентний платіж сплачується рівними частинами щоквартально. Це забезпечує стабільне, прогнозоване наповнення державного бюджету протягом усього року, незалежно від сезону вилову, погодних умов чи технічного стану флоту підприємства. Держава отримує свою частку за сам факт надання природного ресурсу в користування.
- Дисципліна для рибалки: Оскільки цей платіж є обов’язковим і розраховується від усього обсягу квоти, він автоматично дестимулює «квотне утримання». Якщо ви взяли ліміт, але не виходите в море — ви все одно платите. Це змушує підприємців або працювати на повну потужність, або відмовлятися від зайвих обсягів на користь тих, хто реально готовий ловити.
2. Частина ІІ: Виробничий платіж (Плата за фактичне вилучення)
Це змінна частина, яка сплачується додатково за кожен кілограм риби, зафіксований в електронному журналі (е-журналі) у момент вивантаження на берег.
- Справедливість: Виробничий платіж відображає реальний вплив на екосистему. Більше виловив — більше сплатив. Це відповідає європейському принципу «користувач платить».
- Гнучкість: У разі форс-мажорних обставин (наприклад, воєнне закриття певних районів чи екологічна заборона), рибалка не несе надмірного навантаження по другій частині платежу, оскільки вона прив’язана до фактичного результату.
3. Економічний стимул до чесності: «Математична пастка для тіні»
Головна інновація моделі «1+1» полягає в її нерозривному зв’язку з правилом 75% вилову. Саме тут створюється ситуація, де працювати «в білу» стає єдино правильною бізнес-стратегією.
Як працює цей механізм:
Раніше рибалка мав стимул приховати частину вилову, щоб зекономити на податках. У нашій моделі приховування вилову стає фатальною помилкою:
- Якщо рибалка не задекларує фактичний вилов у е-журналі, він зекономить на «Виробничому платежі» (Частина ІІ).
- Але в кінці року його офіційний показник вилову впаде нижче встановленого порогу в 75% від ліміту.
- Наслідок: Згідно з правилом «Використовуй або втрачай», таке підприємство наступного року позбавляється своєї частки за історичним принципом.
Висновок рибалки: «Якщо я зекономлю 5–10% на платі за кілограм сьогодні, я втрачу весь свій бізнес наступного року».
Ця модель робить «тіньовий» вилов економічно безглуздим. Користувач сам зацікавлений показати в системі кожен виловлений хвіст, щоб підтвердити свою ефективність і зберегти право на професію в майбутньому.
4. Цифровізація та прозорість
Модель «1+1» неможлива без повної цифровізації. Всі розрахунки мають відбуватися автоматично в Єдиній державній електронній системі управління галуззю рибного господарства.
- Система бачить обсяг квоти — автоматично генерує рахунки на Рентний платіж.
- Система отримує дані з е-журналу та ваг на рибоприймальних пунктах — автоматично генерує рахунки на Виробничий платіж.
Це повністю прибирає суб’єктивний фактор чиновника. Рибалка взаємодіє з алгоритмом, а не з інспектором, що мінімізує корупційні ризики на етапі адміністрування платежів.
Загальний висновок: Модель «1+1» — це перехід від «карального» оподаткування до стимулюючого. Держава отримує стабільність та повну детінізацію, а бізнес — зрозумілі правила гри, де чесність є запорукою довгострокового виживання. Це і є сучасна європейська ресурсна політика в дії.декларувати кожен хвіст в е-журналі. Вигода держави подвоюється: стабільна рента + податок на реальний обсяг.
Від сітки до столу: організований ринок та економіка доданої вартості
Реформа рибної галузі не може обмежуватися лише правилами вилову. Справжній європейський підхід — це створення цивілізованого ринку, де шлях риби від човна до тарілки споживача є прозорим, а основний прибуток залишається всередині країни завдяки переробці. Наразі ж український ринок часто нагадує «стихійний майданчик», де відсутність інфраструктури змушує рибалок збувати продукцію за безцінь посередникам.
1. Організації виробників як драйвери ринку
Запропоноване нами впровадження Організацій виробників (POs) — це не лише про колективний вилов, а насамперед про колективний маркетинг. У ЄС саме POs є ключовими гравцями на ринку:
- Управління пропозицією: Рибалки об’єднуються, щоб не допускати обвалу цін у сезон масового вилову. Вони самі встановлюють внутрішні стандарти якості та сортування.
- Прямий доступ до мереж: Організована група рибалок може формувати великі товарні партії, що дозволяє їм виходити безпосередньо на ритейл-мережі, минаючи ланцюжок перекупників. Це знижує ціну для кінцевого споживача і підвищує рентабельність для виробника.
2. Важливість локальної переробки: геть від сировинного типу
Продаж живої або охолодженої риби прямо з борту — це найпростіший, але найменш вигідний для держави шлях. Україна має перестати бути експортером сировини та імпортером готової продукції.
- Створення робочих місць: Кожне підприємство з філетування, заморозки, консервування або виробництва пресервів — це десятки робочих місць у прибережних громадах.
- Додана вартість: Глибока переробка збільшує вартість одиниці ресурсу в 3–5 разів. Це означає більше податків у місцеві бюджети та зміцнення національної валюти за рахунок зменшення імпортозалежності.
- Інвестиційна привабливість: Наша модель «75/25» дає бізнесу стабільність на роки. Лише маючи гарантовану частку ліміту за історичним принципом, підприємець ризикне будувати сучасний цех переробки або купувати лінію шокової заморозки. Аукціонна модель «на один рік» вбиває будь-яке бажання будувати щось складніше за морозильну камеру в гаражі.
3. Прозорість та Traceability (Простежуваність)
Європейський споживач хоче знати: де, коли і ким була виловлена риба. Організований ринок вимагає повної цифрової простежуваності:
- Електронна сертифікація: Дані з е-журналу лову мають автоматично ставати базою для сертифікату походження.
- Рибні хаби та аукціони першого продажу: Ми пропонуємо стимулювати створення спеціалізованих логістичних центрів (рибних бірж), де ветеринарний контроль, сортування та продаж відбуваються в одному місці. Це повністю легалізує ринок і гарантує якість продукції.
4. Державна підтримка та грантові програми
Реформа має супроводжуватися цільовими програмами:
- Пільгове кредитування на будівництво холодильних потужностей.
- Гранти для Організацій виробників на закупівлю обладнання для переробки відходів (виробництво рибного борошна, добрив), що відповідає принципам «Зеленого курсу» ЄС.
Висновок: Кінцева мета нашої реформи — перетворити українського рибалку з «добувача» на повноцінного учасника продовольчого ринку. Модель «75/25» забезпечує ресурсну базу, модель «1+1» — фінансову чесність, а розвиток переробки та організованого ринку — економічне процвітання громад. Тільки такий комплексний підхід зробить українську рибну галузь конкурентоспроможною в європейській родині.
Організації виробників: Колективне управління як фундамент європейської моделі
Справжня євроінтеграція рибної галузі полягає не у створенні «аукціонного сита», а у впровадженні Організацій виробників (ОВ). Згідно з Регламентом ЄС №1379/2013, саме такі організації є ключовими суб’єктами Спільної рибної політики. Ми пропонуємо легалізувати право рибалок на об’єднання та надати цим об’єднанням статус повноцінних учасників розподілу ресурсів.
У такій моделі держава виділяє ліміти не лише окремим ФОПам чи невеликим ТОВ, а безпосередньо Організації виробників. Це перетворює розпорошений ринок на систему потужних професійних об’єднань із колективною відповідальністю.
1. Квотний пулінг (Quota Pooling): Гнучкість та ефективність
Головна перевага Організацій виробників — це можливість внутрішнього перерозподілу квот.
- Технічна солідарність: Якщо у одного з учасників організації судно вийшло з ладу або потребує тривалого ремонту, його частка ліміту не «згорає» і не залишається у воді. Організація передає це право іншому учаснику, який має вільні потужності. Це гарантує 100% виконання правила «75% вилову» для всієї організації.
- Біологічна адаптація: Риба не стоїть на місці. Якщо в одній частині акваторії вилову немає, а в іншій — надлишок, організація може оперативно маневрувати своїми ресурсами між екіпажами, не чекаючи місяцями на бюрократичні погодження від держави.
2. Економічна потужність та консолідація ринку
Малий рибалка завжди програє великому перекупнику або ритейл-мережі, бо він не може запропонувати стабільний обсяг та асортимент.
- Вихід на великий ритейл: Об’єднані в ОВ, десятки рибалок формують великі товарні партії. Це дозволяє їм диктувати умови супермаркетам, укладати прямі контракти та отримувати справедливу ціну, минаючи ланцюжки «тіньових» посередників.
- Спільна інфраструктура: ОВ може акумулювати частину прибутку для будівництва спільних льодогенераторів, холодильних терміналів, цехів первинної переробки та логістичних центрів. Те, що не під силу одному ФОПу, стає реальністю для Організації виробників.
3. Екологічна відповідальність та саморегуляція
У Європі ОВ є «першою лінією» захисту біоресурсів.
- Внутрішній контроль: Коли ліміт виділяється на організацію, кожен її член зацікавлений у тому, щоб сусід не браконьєрствував. Адже за порушення одного санкції може накласти держава на всю організацію. Це створює систему взаємного професійного моніторингу, яка набагато ефективніша за будь-яку рибоохорону.
- Впровадження стандартів: Організації виробників стають майданчиком для навчання рибалок новим екологічним методам лову, використання селективних знарядь та дотримання європейських стандартів якості продукції (HACCP).
4. Соціальний діалог з державою
Замість тисяч дрібних скарг від окремих рибалок, держава отримує сильного та конструктивного партнера. Організації виробників стають суб’єктами, з якими уряд може обговорювати стратегію розвитку галузі, зариблення та зміни до законодавства. Це і є демократична модель управління ресурсами, де голос громади рибалок звучить консолідовано.
5. Доступ до європейських фондів та підтримки
Після вступу до ЄС (або на етапі передвступної допомоги), основна фінансова підтримка через Європейський фонд морського рибальства та аквакультури (EMFAF) спрямовується саме через Організації виробників. Не створивши цей інститут зараз, Україна ризикує залишитися без мільярдних європейських інвестицій у майбутньому, оскільки Брюссель не працює з хаотичним ринком одинаків.
Висновок: Впровадження Організацій виробників перетворює українське рибальство з архаїчного промислу на високоорганізований європейський бізнес. Колективне управління лімітами в межах моделі «75/25» створює умови, за яких вигідно бути чесним, вигідно об’єднуватися і вигідно інвестувати у власну країну. Це шлях від виживання окремого човна до процвітання цілої галузі.
Необхідні кроки: законодавчий десант
Реалізація запропонованої концепції вимагає синхронізації дій на двох рівнях: законодавчому (Верховна Рада) та нормативному (Кабінет Міністрів). Ми не можемо просто змінити Постанову №1347, оскільки вона обмежена чинною редакцією Закону, яка де-факто визнає лише один інструмент розподілу — аукціон.
Потрібен системний перегляд правил гри, де Закон встановлює фундаментальні принципи (75/25, статус Організацій виробників), а Постанова деталізує математичні формули та операційні дедлайни.
1. Рівень Закону: Зміни до Статті 30
Мета: Демонополізація аукціонної моделі та легалізація історичного права і Організацій виробників.
| Положення чинного Закону (Стаття 30) | Запропоновані зміни (Нова редакція) | Ефект від зміни |
| Право на промислове рибальство набувається шляхом аукціону з продажу права на укладення договору… | Право на промислове рибальство набувається на основі договорів про частку у ліміті. Розподіл часток здійснюється за принципом: 75% — історичне право, 25% — аукціонний фонд. | Забезпечує стабільність для професійних рибалок та прогнозованість для інвесторів. |
| Відсутнє поняття Організацій виробників. | Суб’єкти рибного господарства мають право об’єднуватися в Організації виробників (ОВ). Частки лімітів членів організації можуть консолідуватися для колективного управління. | Перехід до європейської моделі Quota Pooling (гнучке управління ресурсами всередині союзу). |
| Відсутні умови ефективності використання квоти. | Обов’язковою умовою збереження частки за історичним принципом на наступний рік є фактичний вилов не менше 75% виділеного обсягу. | Припинення практики «заморожування» квот фірмами-пустушками («Use it or lose it»). |
| Плата за право на вилов визначається результатами аукціону. | Плата складається з фіксованого ресурсного платежу (ренти) за весь обсяг ліміту та виробничого платежу за фактично вилучений ресурс (1+1). | Гарантовані доходи бюджету + повна детінізація фактичного вилову. |
2. Рівень Постанови КМУ №1347: Новий Порядок
Мета: Впровадження операційного механізму перерозподілу квот та нової системи платежів.
| Поточний механізм Постанови №1347 | Пропозиції до нової редакції | Ефект від зміни |
| Усі 100% лімітів виставляються на аукціон лотами протягом року. | До 1 березня розподіляється 75% за історичним принципом. До 15 березня проводяться аукціони на залишок 25%. | Чіткий календарний графік, що відповідає біологічним циклам промислу. |
| Якщо лот не продано на аукціоні, він може виставлятися повторно або анулюватися. | Якщо лоти аукціонного фонду (25%) не продані до 1 квітня, вони автоматично розподіляються між працюючими користувачами пропорційно їхнім часткам. | Гарантія 100% освоєння ліміту державою та насичення ринку продукцією. |
| Оплата за лот здійснюється одноразово або частинами згідно з протоколом аукціону. | Впровадження щоквартальної рентної плати (за бронювання ліміту) та миттєвої плати за вивантажену рибу через е-Журнал. | Зняття фінансового зашморгу з виробника (не треба платити все наперед) та стимул показувати правду. |
| Декларування вилову здійснюється окремими суб’єктами. | Дозволяється колективне декларування вилову в межах лімітів Організації виробників. | Зменшення адміністративного навантаження на малих рибалок, що об’єдналися. |
3. Створення інфраструктури для Організацій виробників (ОВ)
Це третій, критичний крок «десанту». Окрім змін у Закон, потрібно прийняти Наказ про порядок визнання Організацій виробників, який повинен відповідати Регламенту ЄС №1379/2013.
Що має бути прописано в положенні про ОВ:
- Критерії визнання: мінімальна кількість членів або мінімальна частка вилову в регіоні (наприклад, не менше 10% ринку басейну).
- Плани виробництва та маркетингу: Організація зобов’язана подавати державі план — скільки вони планують ловити, як переробляти та куди збувати продукцію.
- Фінансова прозорість: ОВ має працювати як неприбуткове об’єднання, де весь прибуток від спільної інфраструктури (холодильники, логістика) йде на розвиток членів організації.
Резюме дорожньої карти:
- Квітень 2026: Реєстрація правок до Статті 30 Закону.
- Серпень 2026: Прийняття нової редакції Постанови №1347, що базується на зміненому Законі.
- Жовтень 2026: Запуск пілотних Організацій виробників у ключових басейнах (наприклад, пониззя Дніпра, Дунай, Чорне море).
Чому це спрацює?
Ми замінюємо «каральну» систему, де рибалка щороку бореться за виживання на аукціоні, на систему «партнерську». Держава дає ресурс (75% за історію), рибалка дає результат (75% вилову + податки). Ті, хто не справляється — вибувають, звільняючи місце для тих, хто купує ресурс на відкритому аукціоні (25%). Це і є саморегулююча економіка, а не бюрократичний хаос.
Висновок: Від сировинного хаосу до економічної потужності — маніфест нової рибної політики
Запропонована концепція реформи «75/25» — це не просто зміна технічних регламентів чи «косметичний ремонт» Постанови №1347. Це фундаментальний перехід від моделі «дикого полювання за ресурсом» до сталого, прогнозованого та високотехнологічного рибного бізнесу європейського зразка. Ми пропонуємо суспільний договір нового типу, де стабільність професіоналів стає запорукою продовольчої та економічної безпеки держави.
Об’єднання наших пропозицій створює потужний синергетичний ефект:
- Стабільність як фундамент інвестицій: Впровадження історичного принципу (75%) виводить галузь із режиму виживання «від аукціону до аукціону». Це дає виробнику впевненість, необхідну для модернізації флоту та залучення кредитів. Ми захищаємо традиційного рибалку та прибережні громади, перетворюючи їх на стабільні точки економічного зростання.
- Професійна солідарність через Організації виробників: Легалізація ОВ за регламентами ЄС перетворює розпорошених одинаків на консолідовану силу. Це не лише Quota Pooling (гнучке управління квотами), а й можливість диктувати умови ринку, будувати спільну інфраструктуру та напряму виходити на великі торговельні мережі, минаючи тіньових посередників.
- Математична детінізація галузі: Нова філософія оплати за моделлю «1+1» (рента за право + плата за фактичний вилов) у поєднанні з правилом «75% вилову» створює умови, за яких працювати «в тіні» стає економічним самогубством. Рибалка вперше стає кровно зацікавленим у повній простежуваності (traceability) та чесному заповненні е-журналу, аби зберегти своє право на професію наступного року.
- Економіка доданої вартості: Організований ринок та стабільні квоти створюють передумови для розвитку глибокої переробки. Україна має перестати бути постачальником дешевої сировини. Кожен цех із філетування чи шокової заморозки — це нові робочі місця, податки всередині країни та крок до продовольчої незалежності.
- Максимізація бюджетних надходжень: Замість разових аукціонних сплесків, держава отримує стабільний, прогнозований потік рентних платежів та подвоєння доходів від легалізованого вилову. Бюджет наповнюється не за рахунок «видавлювання» обігових коштів у рибалок, а за рахунок реального зростання обсягів виробництва.
Ми стоїмо перед вибором: продовжувати імітацію реформ через тотальні аукціони, що ведуть до занепаду господарств та монополізації галузі, або обрати справжній європейський шлях. Шлях, де вигідно працювати чесно, вигідно ловити багато і вигідно об’єднуватися.
Ця концепція — це шлях до професійної галузі, яка не просить дотацій, а є донором бюджету та гарантом того, що на столі кожного українця буде якісна вітчизняна риба. Це і є наша відповідь на виклики війни та наше реальне, а не фасадне, повернення до європейської родини народів.
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.