Спілка «Риба України» подала до Уряду революційну стратегію відновлення галузі, що здатна перетворити екологічну катастрофу лиманів на економічний прорив.
В умовах повномасштабної війни Україна втратила доступ до понад 70% своїх традиційних рибопромислових дільниць. Азовське море, яке роками годувало країну бичком, камбалою та піленгасом, наразі окуповане. Чорне море заміноване. Результат відчуває кожен українець, заходячи в магазин: полиці забиті імпортним мороженим хеком чи пангасіусом, тоді як частка власної риби скоротилася до критичного мінімуму. Імпортозалежність галузі сягнула загрозливих 85%.
Але криза — це завжди точка росту. Експертна група Громадської спілки «Риба України» розробила та подала на розгляд робочої групи при Міністерстві економіки, довкілля та сільського господарства експериментальну державну програму «Піленгас-Відродження». Це амбітний проєкт, який пропонує перетворити Тилігульський лиман на потужний центр пасовищної аквакультури.
Чому саме піленгас і чому Тилігул?
Вибір об’єкта культивування не випадковий. Піленгас (Planiliza haematocheila) — це не просто смачна промислова риба. Це унікальний біологічний інструмент.
По-перше, піленгас — детритофаг. Це означає, що доросла риба харчується донним мулом (детритом) та органічними залишками. Вона не потребує дорогих кормів, ціна на які прив’язана до курсу долара. Вона росте на тому, що дає природа.
По-друге, Тилігульський лиман сьогодні потерпає від екологічного дисбалансу. Через зміни клімату та засолення він інтенсивно заростає водоростями. Відмираючи, ця рослинність гниє на дні, виділяючи сірководень і вбиваючи все живе.
«Ми звикли дивитися на заростання лиманів як на трагедію. А ми пропонуємо подивитися на це як на безкоштовний кормовий ресурс», — пояснюють розробники програми.
Піленгас здатен з’їсти цю зайву органіку, очистити воду і трансформувати екологічну проблему у високоякісний харчовий білок.
Пряма мова: Любомир Гайдамака про стратегію виживання
Голова спілки «Риба України» Любомир Гайдамака, який виступив ідеологом цієї програми, наголошує: час простих рішень минув. Ми не можемо чекати милості від природи, коли природне виживання малька становить менше 1%.
«Сьогодні ми не маємо права на “стратегію очікування”. Поки наші військові боронять кордони, ми повинні захистити продовольчий тил. Втрата доступу до Азовського моря — це болісний удар, але це й виклик, який змушує нас діяти нестандартно.
Ми подивилися на Тилігульський лиман не як на проблему, а як на сплячий актив. Там є вода, є колосальна кормова база, але немає господаря і немає системного підходу. Наша програма — це не про “дай рибу”, це про “збудуй завод і вирости її сам”.
Піленгас — це ідеальний кандидат для наших умов. Він невибагливий, швидко росте і, що найважливіше, він є природним меліоратором. Зариблення піленгаса — це єдиний швидкий шлях замістити імпортну “заморозку” на свіжу, якісну українську рибу. Це питання національної продовольчої безпеки, і Спілка “Риба України” готова брати на себе відповідальність за впровадження цієї моделі», — заявив Любомир Гайдамака під час презентації проєкту.
Інноваційна модель: Держава, Бізнес та Донори
Програма «Піленгас-Відродження» ламає стереотипи про те, як має працювати рибне господарство. Замість радянської моделі дотаційних держпідприємств, пропонується створення Індустріального парку аквакультури на засадах державно-приватного партнерства.
Фінансова модель проєкту — це сучасний Blended Finance (змішане фінансування):
- Міжнародні донори (40%): Спілка пропонує залучити кошти FAO та програми Ukraine Facility. Аргумент для Заходу залізний: цей проєкт відповідає принципам Green Deal. Відновлення популяції піленгаса очищує воду та відновлює екосистему. Гранти підуть на закупівлю високотехнологічного обладнання для інкубаційних цехів.
- Держава (30%): Вкладає в інфраструктуру — дороги, електрику та розчищення каналу «Лиман-Море». Це активи, які назавжди залишаться у власності громади.
- Приватний інвестор (30%): Будує цехи, платить зарплати та займається бізнесом.
Ключова новація програми — механізм Off-take contract. Держава гарантує інвестору викуп 50% вирощеної молоді протягом перших 5 років для зариблення інших водойм. Це знімає головний ризик бізнесу — касовий розрив у перші роки, поки риба ще росте в лимані.
10 років до повної незалежності
Програма розрахована на десятиліття і має чітку дорожню карту:
- 2026–2027: Будівництво сучасного відтворювального комплексу на березі Тилігулу. Це буде не просто “рибгосп”, а біотехнологічний кластер із лабораторіями та системами замкнутого водопостачання.
- 2028–2030: Масштабне зариблення. У лиман випускатиметься 3–5 мільйонів життєстійких мальків щорічно.
- 2031–2035: «Великі жнива». Початок промислового вилову на рівні 500+ тонн на рік. Відкриття переробних цехів (консерви, філе) та вихід на експорт.
Ефект для України
Реалізація програми, розробленої членами спілки «Риба України», дасть мультиплікативний ефект.
Економічно — це 60–80 мільйонів гривень доходу галузі щороку та понад 100 нових робочих місць у депресивних приморських районах.
Соціально — це доступна риба для українців.
Екологічно — це чистий Тилігульський лиман, врятований від замулення та цвітіння.
«Ми не вигадуємо велосипед, ми адаптуємо успішний світовий досвід пасовищної аквакультури до українських реалій. У нас є вода, у нас є люди, у нас є технології. Потрібна лише політична воля дати цьому старт», — підсумовує Любомир Гайдамака.
Документ вже знаходиться на розгляді в профільних центральному органі виконавчої влади та міністерстві. Чи стане «Піленгас-Відродження» початком нової ери в українській аквакультурі? Експерти «Риби України» впевнені: альтернативи просто не існує.
Матеріал підготовлено прес-службою ГС «Риба України»
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.