Рибна незалежність: чи зможе Україна замістити імпорт у державних закупівлях?

Гроші, що пливуть за кордон — ціна рибної залежності

Україна володіє одним із найпотужніших у Європі потенціалів для розвитку аквакультури: понад 1,1 млн гектарів внутрішніх прісноводних водойм, десятки великих водосховищ та доступ до морських акваторій. Однак, попри цей природний капітал, держава залишається критично залежною від іноземного постачальника. Статистика останніх десятиліть невблаганна: за даними наукових досліджень (2025), частка товарів групи 03 («Риба і ракоподібні») у загальній структурі імпорту основних рибних категорій стабільно становить від 81,8% до 93,6%. Станом на 2024 рік цей показник зафіксовано на рівні 89,4%.

Особливо загрозливо ця залежність виглядає у секторі державного споживання. Армія, медичні заклади, школи та соціальні установи щороку потребують понад 10 тисяч тонн рибної продукції. Вартість лише цих контрактів оцінюється у суму близько 3 млрд грн на рік. Сьогодні ці гігантські кошти фактично вимиваються з національної економіки, інвестуючи у розвиток регіонів Норвегії, Ісландії, В’єтнаму, Туреччини та Китаю.

Масштаб диспропорції вражає: у 2024 році обсяг реалізації всієї вітчизняної товарної риби (аквакультури) склав лише 9 173 тонни. Це у 6,88 раза менше, ніж загальний обсяг імпортованої продукції аквакультури у живій вазі. По суті, весь річний виробіток українських рибних господарств ледь покриває лише базову потребу державних закупівель, залишаючи решту ринку — а це сотні тисяч тонн — на відкупі імпортерам.

На фоні повномасштабної війни та дефіциту бюджету питання «рибного імпортозаміщення» перетворилося з суто галузевого дискурсу на питання економічної безпеки та виживання громад. Кожен мільярд гривень, відправлений за кордон за пангасіус чи хек — це недоотримані 106 млн грн прямих податків, які могли б бути згенеровані лише з кожної тисячі тонн вітчизняного філе.

Чи спроможна українська аквакультура, де сьогодні домінують коропові види (до 91,1% виробництва), трансформуватися та запропонувати держсектору конкурентне філе лососевих чи сомів? І чи готова держава перетворити 3 мільярди гривень щорічних витрат на 3 мільярди внутрішніх інвестицій?

---

1. Ретроспектива та сучасний стан: цифри, що викривають реальність

Згідно з комплексним дослідженням науковців ДУ «Методично-технологічний центр з аквакультури» (О. Поплавська, В. Герасимчук, 2025), динаміка рибного ринку України за період 1996–2024 рр. свідчить про глибоку структурну деформацію. Якщо наприкінці 90-х років внутрішній ринок мав певний баланс, то за останні три десятиліття ми перетворилися на «імпортозалежну диктатуру» у сегменті найбільш затребуваних видів риб.

Абсолютне домінування в «охолодці»

Найбільш показовим є сегмент свіжої та охолодженої риби (товарна позиція 0302). Дослідження зафіксувало приголомшливу динаміку: якщо у 1998 році частка продукції аквакультури в цій групі становила лише 0,2%, то станом на 2024 рік вона сягнула 99,2%. Це означає, що майже 100% всієї свіжої риби, яку ми бачимо у ритейлі та на тендерах, — це імпортована аквакультура. Власне море чи внутрішні води забезпечують менше 1% цього сегменту.

Видовий розрив: «елітні» лососі проти «бюджетного» коропа

Ключова проблема імпортозаміщення — це повна відсутність перетину між тим, що ми імпортуємо, і тим, що вирощуємо всередині країни.

• Імпортний фокус: У структурі імпорту позиції 0302 домінують лососеві. Станом на 2024 рік 52,2% припадає на райдужну форель та 37,9% — на атлантичний лосось (сьомгу). За обсягами імпорту форелі з Норвегії Україна входить до трійки світових лідерів.
• Український фокус: Вітчизняна товарна риба на 69,4–91,1% складається з коропових (короп, товстолоб, амур). У групі «інших» видів значну частку займає карась сріблястий — у 2024 році на нього припало 45,5% всієї не-коропової риби.

Критична цифра: Офіційні обсяги виробництва лососевих в Україні у 2024 році були у 152 рази (або на 99,3%) меншими, ніж обсяги їхнього імпорту. Це свідчить про те, що вітчизняне форелівництво наразі перебуває у зародковому стані відносно потреб ринку.

Філе як камінь спотикання

Державні закупівлі здебільшого орієнтовані на філе та готові продукти (позиція 0304). Тут ситуація не менш складна: після кодифікації пангасіуса та тиляпії у 2019 році частка імпортної аквакультури у цій групі стабільно тримається на рівні 17,6–23,8%. Лідерство тут утримують філе сомів (30,6%), тиляпія (21,7%) та лососеві (43,7%). Український виробник у цьому сегменті практично не представлений через відсутність масштабних переробних потужностей.

Вплив великої війни та економічна вразливість

Аналіз за 28 років чітко показує: будь-яке зовнішнє потрясіння миттєво «обвалює» рибну безпеку країни.

• У 2015 та 2022 роках (початок агресії та повномасштабне вторгнення) спостерігалося критичне скорочення імпорту.
• Станом на 2024 рік загальна частка товарів групи 03 (риба, ракоподібні, молюски) у загальній вазі імпорту склала 89,4%.

Статистика доводить, що ми не просто купуємо рибу — ми купуємо конкретні види (лосось, форель, пангасіус), які в Україні майже не вирощуються у промислових масштабах. Загальні обсяги вітчизняної товарної риби у 2024 році (9 173 т) становлять лише 14,5% від обсягу імпорту аквакультури у живій вазі. Без зміни видового складу вітчизняної аквакультури (переходу від коропа до форелі та сома) повне імпортозаміщення у державних закупівлях залишатиметься математичною ілюзією.мпорту (у живій вазі). Тобто, щоб повністю замістити імпорт, внутрішнє виробництво потрібно збільшити щонайменше у 7 разів.

---

2. Економічне рівняння: чому українська риба — це податковий Клондайк

Економічна доцільність імпортозаміщення часто сприймається лише через призму ціни за кілограм продукту на полиці. Проте, як стверджує Руслан Мельник, голова ГС «Перша рибна біржа», що об’єднує близько 48 провідних переробних підприємств України, такий підхід є хибним. Справжня вартість продукту для держави — це сума витрат мінус податки та інвестиції, що повертаються в систему.

Згідно з аналітикою «Першої рибної біржі», переорієнтація хоча б третини державних закупівель — а це приблизно 3 000 тонн готового філе, або близько 1 млрд грн річного обсягу — здатна запустити ефект потужного економічного мультиплікатора.

Порівняльний аналіз ефекту від 3 000 тонн продукції:

Показник	Імпортна риба (3 тис. т)	Українська продукція (3 тис. т)	Економічний ефект
Прямі податки до бюджету	~196 млн грн	понад 318 млн грн	+122 млн грн
Офіційний фонд зарплати	Мінімальний	~132 млн грн	Гроші працюють в Україні
Створені робочі місця	~50 (мито/логістика)	500+ (повний цикл)	у 10 разів більше
Інвестиції в модернізацію	Мінімальні	понад 190 млн грн	Розвиток інфраструктури

Анатомія доданої вартості: Ланцюг, що годує країну

Українська рибна галузь — це не лише ставкове господарство. Це складний промисловий механізм, де кожна ланка генерує дохід для держави. Руслан Мельник наводить розрахунок на базі 1 000 тонн філе коропа:

1. Сировинна база: Для отримання 1 000 тонн філе необхідно виростити та виловити близько 3 000 тонн живої риби. Це забезпечує завантаженням фермерські господарства та агросектор (корми).
2. Переробний сектор: Лише етап переробки потребує залучення щонайменше 50 працівників на кожну тисячу тонн готового продукту. Фонд оплати праці тут становить близько 15 млн грн на рік, з яких 6,75 млн грн — це прямі податки із зарплат.
3. Податковий результат переробки: Один лише сегмент переробки 1 000 тонн філе генерує майже 74 млн грн податків на рік (ПДВ — 61,7 млн грн, податок на прибуток — 5,55 млн грн плюс податки на ФОП).

Синергія суміжних галузей

Повне імпортозаміщення в держзакупівлях стимулює не лише заводи «Першої рибної біржі», а й увесь супутній бізнес:

• Аквакультура та оренда: Додає ще 16,7 млн грн податкових та орендних платежів.
• Малькові господарства: Створення племінної бази та зариблення генерує понад 8 млн грн податків.
• Корми та агросектор: Виробництво комбікормів на основі українського зерна — це ще 7,5 млн грн податкових надходжень.

У підсумку, виробництво всього 1 000 тонн філе формує приблизно 106 млн грн прямих податків, близько 44 млн грн офіційних зарплат і понад 63 млн грн інвестицій у розвиток виробництва.

Висновок експерта: Питання не протекціонізму, а виживання

«Це вже не питання гасел про підтримку свого. Це питання економічної безпеки та розвитку регіонів», — наголошує Руслан Мельник. Кожна тонна української риби, що потрапляє в державне замовлення, — це фінансова стабільність громад, де працюють ці заводи, це податки на підтримку ЗСУ та модернізація підприємств, які за своїми технологіями вже не поступаються європейським.

48 переробних підприємств, що входять до «Першої рибної біржі», вже сьогодні мають потенціал для масштабування. Проте для того, щоб ці 318 мільйонів гривень податків щорічно залишалися в Україні, необхідний чіткий політичний вольовий крок — пріоритет вітчизняного виробника в державних торгах.кових господарств, виробників кормів, аграріїв (зернова база), логістів та переробників. Виробництво лише 1 000 тонн філе коропа генерує 106 млн грн прямих податків.

---

3. Головні бар’єри: чому ми досі купуємо пангасіус?

Попри очевидні економічні переваги для бюджету, шлях до 100% локалізації рибних продуктів у держзакупівлях перекривають три фундаментальні бар’єри: технологічний, інфраструктурний та бюрократичний.

А. Технологічний та енергетичний виклик: «Кліматична прірва»

Більшість філе, що закуповується для армії чи лікарень, — це дешевий пангасіус (shark catfish) або тиляпія. Ці види є тропічними. У країнах Південно-Східної Азії (В’єтнам, Таїланд) вони ростуть у природних умовах при стабільно високих температурах води, що робить їхню собівартість рекордно низькою.

В Україні вирощування цих видів можливе лише в закритих системах (РАС) із постійним підігрівом води. Витрати на електроенергію або газ для опалення приміщень становлять основну частку собівартості.

• Порівняння цін (за даними наукового моніторингу 2024-2025 рр.):
  • Імпортне філе пангасіуса (товарна позиція 0304) заходить в Україну за середньою митною ціною $2,0–2,2/кг.
  • Імпортне філе африканського сома (близький аналог) коштує близько $3,1/кг.
  • Українське філе африканського сома (власного виробництва) пропонується за ціною близько 400 грн/кг, що на кінець квітня 2025 року становить приблизно $9,6/кг.

Висновок: Без системної державної підтримки енергоємних господарств (наприклад, через використання скидних вод АЕС, геотермальних джерел або спеціальних «рибних» енерготарифів) вітчизняний сом чи тиляпія не можуть конкурувати за ціною з в’єтнамським імпортом.

Б. Інфраструктурний бар’єр: Відсутність масової переробки

Державні закупівлі — це не про живу рибу. Армії та лікарням потрібен готовий до приготування продукт: заморожене філе суворої ваги, тушки без голів або рибний фарш у промисловій упаковці.

Історично українська аквакультура (коропові господарства) була орієнтована на збут «з води» або через акваріуми в супермаркетах. Для заміщення імпорту галузі необхідна тотальна модернізація.

• Масштаб завдання: Як зазначає Руслан Мельник, щоб отримати 1 000 тонн філе, потрібно переробити 3 000 тонн живої риби. Це потребує не лише заводів, а й потужних холодильних складів, логістичних ланцюгів «холодної доставки» та сертифікації за міжнародними стандартами (HACCP).
• Ресурс: 48 переробних підприємств ГС «Перша рибна біржа» вже працюють у цьому напрямку, але для масового переходу на українське філе потужності потрібно збільшувати в рази, що потребує довгострокових інвестицій під гарантії державних замовлень.

В. Бюрократичний та нормативний бар’єр: Специфікації тендерів

Третій бар’єр часто залишається «невидимим», але він є найбільш критичним. Це застарілі нормативи та тендерні умови:

1. «Морський» акцент: У багатьох нормах харчування (особливо в системі Міноборони) прописана саме «морська риба заморожена» (хек, минтай, сайда). Це автоматично виключає українського коропа, товстолоба чи сома з переліку можливих продуктів.
2. Видові обмеження: Тендерні документації часто копіюються роками, де вказуються специфікації, під які підпадає виключно імпортна продукція певного калібру.
3. Логістичні вимоги: Державні закупівлі вимагають великих партій однорідного товару. Жодне окреме фермерське господарство не може забезпечити поставку 500 тонн філе на місяць. Це потребує об’єднання виробників через майданчики типу «Рибної біржі», що поки що не закріплено на рівні державної стратегії як пріоритет.

Отже ми купуємо пангасіус не тому, що він смачніший, а тому, що він дешевий, уже почищений і «легітимізований» у тендерах. Для прориву потрібно не лише будувати заводи, а й змінювати законодавство, дозволяючи вітчизняній прісноводній рибі замінити морський імпорт у раціоні бюджетних установ.обництва блокує доступ локального бізнесу до торгів.

---

4. Стратегія прориву: дорожня карта рибної незалежності

Для переходу від декларацій до реального імпортозаміщення у державному секторі недостатньо просто «заборонити імпорт». Необхідно створити екосистему, де український фермер зможе виростити рибу, а переробник — перетворити її на якісне філе. ГС «Перша рибна біржа» та провідні науковці вже розробили перелік стратегічних кроків для реалізації цієї мети.

А. Пріоритет сировини: без фермера не буде переробки

Це ключова аксіома стратегії. Ми можемо побудувати десятки надсучасних заводів із філетування, але без стабільного постачання живої риби вони залишаться дорогими пам’ятниками індустрії.

• Сировинний фундамент: Переробка — це похідна від вирощування. Щоб забезпечити державне замовлення у 10 000 тонн філе, фермерські господарства мають видати «на гора» 30 000 тонн живої риби.
• Підтримка малого бізнесу: Держава має стимулювати саме фермера-виробника. Якщо фермеру буде вигідно вирощувати рибу, переробні підприємства «Першої рибної біржі» отримають необхідний обсяг сировини для завантаження потужностей, що автоматично знизить собівартість готового продукту.

Б. Програма підтримки рециркуляційної інтенсивної аквакультури (РАС)

Для виконання державних контрактів необхідна стабільність: риба має постачатися щотижня, незалежно від сезону чи температури в ставках.

• Технологічний прорив: Розроблена програма підтримки РАС (рециркуляційних аквакультурних систем) передбачає державне співфінансування будівництва закритих ферм. Це дозволить цілорічно вирощувати форель, тиляпію та сома в контрольованих умовах.
• Енергоефективність: Програма передбачає інтеграцію РАС із альтернативними джерелами енергії та використання скидних вод промислових об’єктів, що дозволить нарешті зрівняти ціну українського філе з імпортним.

В. Стратегічна програма «Піленгас-Відродження»

Окремим пунктом стратегії виступає відновлення популяції та промислового вирощування піленгаса.

• Чому піленгас? Це унікальна, невибаглива та надзвичайно витривала риба, яка має високу темпи росту та відмінні смакові якості. Філе піленгаса — ідеальний замінник морського минтая чи хека у бюджетних закупівлях.
• Мета програми: Повернути піленгасу статус масового, доступного та повністю «свого» продукту для державних установ, забезпечивши величезні обсяги білого дієтичного м’яса за помірною ціною.

Г. Реформа тендерної політики: Економічний «кешбек»

Держава має навчитися рахувати не «ціну на вході», а «чистий прибуток на виході».

• Критерій локалізації: Впровадження обов’язкового критерію «локальна складова» у тендерах Prozorro. Навіть якщо українське філе дорожче за в’єтнамське на 15%, воно є вигіднішим, оскільки 31% від вартості продукту повертається в бюджет у вигляді податків на всіх етапах виробництва.
• Державний протекціонізм: Гроші платників податків мають працювати на українську зарплату, а не на розвиток інфраструктури Ханоя чи Осло.

Д. Кадастр та інвестиційні паспорти

Для того, щоб бізнес вкладав гроші у РАС чи садкове вирощування, йому потрібні гарантії та прозорість.

• Рибний кадастр: Створення єдиного цифрового реєстру водних об’єктів із чіткими гідрологічними параметрами.
• Інвестиційні кейси: Кожна водойма повинна мати «паспорт», де прописано: яку рибу тут можна вирощувати, які потужності допустимі та які мережі доступні для підключення.

Е. Компенсація за переробку

Для 48 підприємств, що вже входять до структури переробного кластеру, необхідна програма часткової компенсації вартості обладнання для глибокої заморозки (шокова заморозка) та автоматичних ліній філетування. Це дозволить стандартизувати український продукт під жорсткі вимоги державних стандартів якості.

---

5. Прозорість та цифровізація: вихід рибного ринку з «тіні»

Окрім технологічних та економічних чинників, успіх імпортозаміщення залежить від фундаментальної реформи — детінізації внутрішнього вилову. Держава не може ефективно планувати закупівлі, не розуміючи реальних обсягів видобутку риби в природних водоймах. Проблема «сірого» промислу викривлює статистику та створює нечесну конкуренцію для легальних аквафермерів.

Важливий аспект цієї проблеми окреслює Любомир Гайдамака, голова ГС «Риба України»:

«Говорячи про імпортозаміщення, ми часто фокусуємося лише на продукції аквакультури, але не маємо забувати про величезний пласт промислового рибальства. Сьогодні критично важливо максимально стимулювати користувачів промислу показувати реальні вилови та чесні ціни на рибну продукцію, остаточно виходячи з “тіні”.

Ми щиро сподіваємося, що закон про простежуваність нарешті запрацює у повному обсязі. Це той механізм, який дозволить простежити шлях кожної рибини від місця вилову до тарілки споживача. Тільки за таких умов “білої”, легальної риби на ринку стане значно більше. Прозорі правила гри — це єдиний шлях до того, щоб вітчизняний продукт став повноправним і домінуючим гравцем у державних закупівлях, витіснивши сумнівний імпорт».

Чому простежуваність критична для держзакупівель?

Державні тендери вимагають бездоганної документації. Якщо риба виловлена поза офіційним обліком, вона не може потрапити до армії чи шкільних їдалень через відсутність сертифікатів походження та ветеринарних документів.

1. Легалізація ресурсу: Впровадження електронного обліку вилову дозволить переробним підприємствам «Першої рибної біржі» закуповувати промислову рибу легально, маючи підтвердження її якості.
2. Цінове регулювання: Вихід ринку з тіні дозволить побачити реальну ринкову ціну на внутрішню сировину, що зробить прогнозування бюджетних витрат більш точним.
3. Довіра держави: Коли кожен кілограм української риби буде прозорим, держава отримає додатковий аргумент на користь вітчизняного виробника, розуміючи, що кожна сплачена гривня йде офіційному підприємству, а не в «кишеню» тіньових ділків.

Таким чином, прозорість промислу є невід’ємною складовою стратегії: аквакультура дає стабільність та обсяги, а прозорий промисловий вилов — різноманіття та доступність сировини для переробки.

---

Висновок: Від ілюзій до індустрії

Чи можливе повне імпортозаміщення рибних продуктів у державних закупівлях? Наукові дані та розрахунки «Першої рибної біржі» дають чітку відповідь: так, але за умови синхронного розвитку фермерства та переробки.

Ми маємо припинити сприймати рибну галузь як «сільське господарство» і почати сприймати її як високотехнологічну харчову промисловість. Програма підтримки РАС, проект «Піленгас-Відродження» та податкова преференція для своїх — це три стовпи, на яких може постати нова, незалежна рибна індустрія України.

Заміщення лише третини імпорту в закупівлях дасть такий поштовх регіональній економіці, який не здатна дати жодна кредитна лінія. Це 318 мільйонів гривень податків щороку, сотні робочих місць і, головне — впевненість, що український солдат чи школяр споживає якісний продукт, вирощений на рідній землі. Процес тривалий, але з чіткою стратегією — абсолютно реальний.