🔹 За матеріалами звіту Світового банку та WWF “Harnessing the Waters: A Trillion Dollar Investment Opportunity in Sustainable Aquaculture”, червень 2025.
Світовий банк спільно з Всесвітнім фондом природи (WWF) оприлюднили звіт, який змінює уявлення про глобальну продовольчу безпеку. Аквакультура — вирощування риби, ракоподібних, молюсків та водоростей — визначена як один із ключових секторів для сталого зростання у наступні 25 років. За умови інвестування $1,5 трильйона, до 2050 року галузь може створити до 22 мільйонів нових робочих місць у світі.
Це не лише економіка — це екосистема. Аквакультура вже сьогодні забезпечує майже 60% світового обсягу виробництва морепродуктів, маючи при цьому найнижчий вуглецевий слід серед усіх джерел тваринного білка.
Але що це означає для України?
❗ Українська реальність: брак кадрів і розвалена освіта
Попри великий потенціал внутрішнього ринку, доступ до унікальних водних ресурсів і вигідне географічне розташування між ЄС і Чорноморським басейном, Україна стрімко втрачає темп у розвитку аквакультури. Головна причина — кадровий колапс, викликаний не лише війною, але й багаторічним ігноруванням потреб галузі з боку системи освіти.
Основні виклики:
🔻 Відрив вищої освіти від практики. У більшості аграрних та природничих вишів навчальні програми залишилися на рівні 90-х років. Курси з біобезпеки, автоматизації виробництва, аквабіотехнологій або взагалі відсутні, або викладаються формально, без доступу до сучасного обладнання.
🔻 Матеріальна база — за межею. Старі лабораторії, відсутність діючих ферм при навчальних закладах, застаріле програмне забезпечення, а іноді — навіть відсутність елементарної інфраструктури (наприклад, резервуарів з водою чи якісної системи водопідготовки).
🔻 Практика на папері. Студенти змушені проходити «виробничу практику» на папері або в установах, що не мають жодного стосунку до сучасної аквакультури. Відсутність ферм-інкубаторів, полігонів чи центрів технологічного навчання призводить до втрати навичок уже на етапі підготовки.
🔻 Дуальна освіта — лише у вигляді пілотів. Попри декларації, в Україні практично відсутні сталі моделі дуальної освіти у сфері аквакультури. Бізнес не залучений до формування програм, а студенти — не мають шансу працювати у виробничих умовах до випуску.
🔻 Кадровий голод на всіх рівнях. Нестача не лише технологів чи рибоводів, а й техніків, інженерів, лаборантів, фахівців з контролю якості води, біобезпеки, логістики та маркетингу аквапродукції.
Наслідки:
📉 Ми готуємо “фахівців на папері”, які не здатні працювати у сучасних умовах виробництва, контролю ризиків, простежуваності продукції, взаємодії з міжнародними стандартами чи цифровими інструментами управління.
📉 Українські підприємства змушені навчати працівників самотужки або шукати кадри за кордоном. Часто це означає втрату часу, коштів, а іноді й відмову від інвестицій через брак персоналу.
📉 Молодь не бачить перспектив у рибній галузі та мігрує в інші сфери або за кордон.
У підсумку ми отримуємо фахівців “на папері”, які не готові до роботи в умовах сучасного рибного господарства, біобезпеки чи автоматизованого контролю виробництва.
🔧 Що потрібно змінити?
Щоб Україна не залишилася осторонь глобальної продовольчої трансформації, потрібна не просто модернізація інфраструктури, а глибока перебудова підходів до освіти, підготовки кадрів і розвитку регіонів.
Ключові кроки:
✔ Формування сучасної освітньо-практичної бази. Потрібно створювати навчальні ферми, інкубаційні центри, дослідницькі лабораторії, які дозволять здобувати реальні навички, а не лише теоретичні знання.
✔ Інтеграція бізнесу у підготовку кадрів. Освітній процес має бути синхронізований з реальними потребами виробництва. Потрібні сталі партнерства між бізнесом і освітніми установами, участь роботодавців у формуванні навчальних програм та спільне наставництво.
✔ Запуск регіональних проєктів дуальної освіти. Молодь має отримати можливість одночасно навчатися та працювати — у фермерських господарствах, на підприємствах, у наукових центрах.
✔ Фокус на практичні компетенції. Необхідно акцентувати увагу на прикладних напрямках: біобезпека, якість води, гігієна виробництва, цифрове управління фермою, системи простежуваності, ринкова аналітика.
✔ Інвестиції у знання. Державне, регіональне та донорське фінансування мають бути спрямовані не лише на “бетон і труби”, а й на людей — викладачів, наставників, студентів, науковців.
Громадська спілка “Риба України” готова стати партнером у створенні таких центрів розвитку аквакультури та марикультури в регіонах.
Ми вже працюємо над концепцією інноваційних навчально-виробничих хабів, які можуть стати точками зростання для місцевих громад, джерелом нових робочих місць і плацдармом для впровадження кращих практик сталого рибного господарства.
Майбутнє — не за тим, хто має ресурс, а за тими, хто вміє з ним працювати.
🌊 Глобальний тренд — наш шанс. І ми не маємо права його втратити
У той час як світ уже вкладає мільярди доларів в розвиток сталої аквакультури, щоб нагодувати планету в умовах зростаючої нестачі білка, Україна досі не заявила про себе як серйозний гравець у цьому секторі. Це критична втрата часу, репутації та економічних можливостей.
Ми маємо всі передумови для прориву:
- найбільшу площу внутрішніх вод серед країн Європи,
- сприятливий клімат для вирощування риби та ракоподібних,
- наукові установи та кадри, які ще не втратили свій потенціал,
- стратегічне розташування біля ринків ЄС, Туреччини та Близького Сходу,
- досвід ведення промислового рибного господарства в умовах війни та кризи.
Але жодна з цих переваг не стане реальністю без головного — людей, які вміють працювати у виробництві, створювати продукти з доданою вартістю, управляти якістю, впроваджувати технології та виводити українську аквакультуру на зовнішні ринки.
🔴 Без сучасних кадрів немає галузі.
🛑 Україна стоїть перед вибором:
- Або ми залишаємось сировинним придатком, що вивозить корми й імпортує рибу,
- Або стаємо частиною глобальної революції в продовольчій безпеці, експортуємо готову продукцію, створюємо десятки тисяч робочих місць і відновлюємо регіони.
Для цього потрібно діяти негайно.
🧭 Що потрібно зробити вже зараз?
📌 Чиновникам на всіх рівнях — переглянути підходи до підтримки агросектору. Аквакультура має увійти в пріоритети державної політики: від профтехосвіти до регіональних програм розвитку. Має бути державна цільова програма з відновлення кадрового потенціалу галузі.
📌 Бізнесу — припинити чекати “ідеальні умови”. Починати інвестувати в людей, об’єднуватися в професійні спілки, брати участь у створенні навчальних баз, наставництві, сертифікації. Саме від виробників залежить, чи з’являться нові фермери, технологи, менеджери.
📌 Громадським організаціям, освітянам, громадам — ініціювати створення центрів аквакультурної освіти, тренінгів, молодіжних програм, практичних лабораторій. В умовах війни це ще й інструмент економічної стійкості та відновлення територій.
📌 Міжнародним донорам і партнерам — варто звернути увагу, що аквакультура — це не лише про рибу, а про продовольчу безпеку, екологію, зайнятість, повернення переселенців і стабілізацію економіки.
📣 Громадська спілка “Риба України” звертається до всіх учасників сектору:
Не втратьмо шанс бути на карті світової аквакультури.
Ми готові працювати разом — створювати навчальні хаби, залучати міжнародних експертів, запускати освітні програми, підтримувати фермерів на місцях. Але для цього потрібна політична воля, координація та рішучість.
Світ не чекатиме. І майбутнє — не десь там, а тут і зараз.
📌 Читайте повний звіт англійською на сайті Світового банку: worldbank.org
📲 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити головне: t.me/ukrfish2050
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.