Україна стоїть на порозі великих змін. Інтеграція до Європейського Союзу — це не лише політичне гасло, а й необхідність повної трансформації економічних моделей. Однією з найболючіших точок вітчизняного рибного господарства залишається режим Спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ).
Чи відповідає цей режим сучасним європейським стандартам? Чи здатен він забезпечити продовольчу безпеку та наповнення бюджету? Спілка «Риба України» провела детальний порівняльний аналіз моделі СТРГ та принципів управління рибальством у ЄС, щоб відповісти на ці запитання.
Фундаментальна прірва: «Сіра зона» проти чітких правил
Головна відмінність між українською реальністю та європейською практикою полягає у самій філософії використання водних ресурсів.
1. Прозорість діяльності vs «Гібридні схеми»
У країнах Європейського Союзу діє чітке розмежування:
- Промислове рибальство — це вилучення диких запасів риби, яке суворо регулюється квотами та ліцензіями.
- Аквакультура — це вирощування риби у контрольованих умовах (ставки, садки, УЗВ).
В Україні режим СТРГ створив «сірий сектор». Юридично це подається як «господарська діяльність», але на практиці це часто легалізована форма вилучення природних ресурсів під виглядом вирощеної продукції. Межа між тим, що «виростив фермер», і тим, що «дала природа», розмита, що створює простір для маніпуляцій та корупції.
2. Платність ресурсу: Хто платить за воду?
Європейська модель базується на аксіомі: державний ресурс коштує грошей.
- У ЄС доступ до водойм для бізнесу відбувається через прозорі механізми: відкриті аукціони, договори оренди або концесії. Підприємець платить ринкову ціну за користування водою, що наповнює місцеві та державні бюджети.
- В Україні режим СТРГ дозволяє користувачу уникати оренди водного об’єкта. Замість плати за ресурс та купівлі квот, користувач зобов’язується проводити зариблення. На практиці це часто відбувається лише «на папері», а держава недоотримує мільйони гривень, віддаючи ресурс у безкоштовне користування.
Ефективність та врядування: Колективна відповідальність проти індивідуального виживання
3. Модель управління
Європа давно відійшла від директивного управління. Там панує принцип спільного управління (co-management). Ключову роль відіграють Організації виробників (Producer Organizations — PO). Рибалки та аквафермери об’єднуються, щоб спільно формувати правила гри, планувати обсяги вилову та контролювати якість. Діє принцип субсидіарності: рішення приймаються тими, хто безпосередньо працює на воді, а не чиновниками в далеких кабінетах.
Українська модель СТРГ — це фрагментація та хаос. Кожне господарство діє саме по собі, намагаючись вижити в умовах правової невизначеності. Така розрізненість робить бізнес вразливим перед тиском контролюючих органів і унеможливлює лобіювання спільних інтересів.
4. Прірва у продуктивності
Цифри говорять красномовніше за будь-які слова. Економічна віддача від використання водойм у двох системах відрізняється в рази:
- ЄС: Ставкова аквакультура та раціональне промислове рибальство дають стабільну продуктивність 500–1500 кг/га. Це бізнес, який платить податки, створює робочі місця та інвестує в технології.
- Україна (СТРГ): Середня офіційна продуктивність становить критичні 45–60 кг/га. Це у 5–10 разів нижче за природний потенціал наших водойм. Така низька ефективність свідчить або про тіньовий вилов, який не декларується, або про повну деградацію господарювання.
5. Екологія: Збереження чи споживання?
Європейське законодавство (зокрема, Рамкова водна директива) ставить на перше місце стан екосистеми. Бізнес розуміє: не буде здорової річки — не буде риби.
Режим СТРГ в Україні, через відсутність реального контролю за зарибленням та наукового супроводу, часто призводить до виснаження природних популяцій, збіднення видового складу та знищення нерестовищ. Водойми використовуються за принципом «тут і зараз».
Порівняльна таблиця: Два різні світи
| Показник | Режим СТРГ (Україна) | Модель ЄС |
| Правовий статус | Гібридний, без оренди землі/води | Чіткий: оренда, ліцензія, концесія |
| Доступ до ресурсу | Безоплатний (умовне зариблення) | Платний (аукціони, податки) |
| Управління | Індивідуальне виживання | Спільне управління (Co-management), Організації виробників |
| Продуктивність | Низька (45–60 кг/га) | Висока (500–1500 кг/га) |
| Мета діяльності | Вибірка наявних запасів | Стале виробництво та розвиток |
Аналогія для розуміння
Щоб остаточно зрозуміти різницю, уявімо ліс.
Система СТРГ — це як дозвіл на безкоштовне збирання ягід у державному лісі. Користувач обіцяє, що посадить кілька нових кущів, але ніхто це не перевіряє. Він просто виносить усе, що дала природа, не дбаючи про завтрашній день.
Європейська модель — це орендований фермерський сад. Власник платить за землю, інвестує в добрива, систему поливу, захист рослин. Він чітко знає, скільки врожаю збере, бо він його виростив, а не просто знайшов.
Висновок спілки «Риба України»
Збереження режиму СТРГ у нинішньому вигляді — це шлях в нікуди. Це гальмує розвиток справжньої аквакультури, позбавляє громади прибутків та виснажує природні багатства України.
Перехід до європейської моделі управління — це не просто вимога Брюсселя. Це вимога здорового глузду та економічної доцільності. Нам потрібні:
- Прозорі аукціони на оренду водойм.
- Чітке розділення промислу та аквакультури.
- Створення потужних організацій виробників, здатних до саморегулювання.
Тільки так ми зможемо перетворити рибну галузь із «сірої зони» на драйвер економіки України.
Спілка «Риба України» — об’єднуємося заради майбутнього галузі.
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.