Питання створення організованого ринку первинної реалізації водних біоресурсів — так званої рибної біржі — дедалі частіше з’являється у фахових дискусіях навколо реформи рибної галузі. У фокусі — промислове рибальство, простежуваність вилову, законопроєкт №9545. Водночас усе частіше лунає запитання: чи повинні брати участь у такій системі виробники продукції аквакультури?
Це питання потребує чіткої відповіді, оскільки промисловий вилов і аквакультура — це різні за своєю природою сегменти галузі, з різною економікою, ризиками та правовими підставами діяльності.
Чому біржа є логічною для промислового вилову
Промислове рибальство базується на використанні публічного ресурсу — водних біоресурсів, що належать українському народу. Держава надає право спеціального використання, встановлює ліміти, проводить аукціони, але при цьому фактично не бачить реальної економіки ресурсу.
Продаж риби відбувається поза організованими ринками, часто без прозорого ціноутворення, що унеможливлює:
- коректну простежуваність;
- об’єктивне формування рентної політики;
- реальну оцінку ефективності використання ресурсу.
Саме тому у більшості країн ЄС первинна реалізація промислового вилову відбувається через організовані ринки або аукціони — не для обмеження бізнесу, а для фіксації першої ціни та обсягу реалізації.
Аквакультура — інша логіка, інша відповідальність
На відміну від промислового рибальства, аквакультура є приватним виробництвом. Виробник інвестує у:
- рибопосадковий матеріал;
- корми;
- електроенергію;
- інфраструктуру;
- біобезпеку та ризики загибелі риби.
Тут немає ренти за користування публічним ресурсом у класичному розумінні. Саме тому механічне перенесення моделі «обов’язкової біржі» з промислу на аквакультуру є помилковим.
Позиція ГС «Риба України»
Голова Громадської спілки «Риба України» Любомир Гайдамака наголошує, що ключове завдання держави — не зламати діючі бізнес-моделі, а забезпечити прозорість і простежуваність:
«Аквакультура — це не рентний бізнес, а виробництво. Держава не має права нав’язувати виробнику канали збуту. Але держава має право знати, в якому обсязі та за якою ціною продукція вперше реалізується, якщо ми говоримо про чесну конкуренцію, простежуваність і європейські правила гри», — зазначає Любомир Гайдамака.
За його словами, оптимальною для України є гібридна модель:
- для промислового вилову — обов’язкова первинна реалізація через організований ринок;
- для аквакультури — обов’язкова реєстрація первинної реалізації, але без примусу до торгів через біржу.
«Біржа для аквакультури має бути не базаром, а реєстром і референсом ціни. Це дозволяє зберегти контракти з переробниками та супермаркетами і водночас забезпечити простежуваність», — підкреслює голова спілки.
Як це працює у світі
У країнах Європейського Союзу виробників аквакультури не змушують продавати продукцію через біржі. Натомість застосовуються такі підходи:
- добровільна участь у біржових торгах;
- реєстрація контрактних угод у електронних системах;
- використання біржових цін як індикатора ринку.
Це дозволяє державі бачити реальний обіг продукції, не руйнуючи інвестиційну привабливість галузі.
Експертна думка: чому Україні варто йти саме цим шляхом
Експерт рибної галузі, член Громадської ради Олександр Крачок вважає, що надмірна зарегульованість може мати зворотний ефект:
«Якщо ми спробуємо силоміць загнати аквакультуру на біржу, ми отримаємо тінь, фіктивні договори і втрату інвестицій. Але якщо ми зробимо реєстрацію первинної реалізації простою і цифровою, держава вперше отримає реальну статистику по галузі», — зазначає він.
На його думку, участь аквакультури в біржових механізмах має починатися з добровільності та сервісу, а не з примусу:
«Спочатку інструмент має стати корисним для виробника. Лише тоді він працюватиме», — додає експерт.
Зв’язок із простежуваністю та законопроєктом №9545
Законопроєкт №9545 закладає вимоги до простежуваності водних біоресурсів, але не визначає конкретного механізму формування даних про первинну реалізацію. Саме тут організований ринок або електронна система реєстрації угод може стати технічним рішенням, яке дозволить уникнути формального, «паперового» виконання закону.
У цьому контексті запропонований урядовий пілот з організації первинної реалізації водних біоресурсів може стати ключовим етапом підготовки до імплементації нових правил — без різких рухів і без шкоди для бізнесу.
Висновок
Аквакультура не повинна ставати заручником реформ промислового рибальства. Водночас без прозорої фіксації первинної реалізації неможливо говорити про повноцінну простежуваність і чесний ринок.
Компромісна модель — обов’язкова реєстрація, але не обов’язковий торг — є тим рішенням, яке дозволяє Україні рухатися до європейських стандартів без руйнування галузі.
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.