Усунення правових колізій — шлях до розвитку аквакультури в Україні

Аквакультура в Україні має величезний потенціал — країна володіє одними з найбільших у Європі прісноводних ресурсів, значною кількістю штучних ставків і водосховищ, сприятливим кліматом та історією рибницької діяльності. Однак протягом десятиліть ця галузь залишалася заблокованою — не технічно чи економічно, а передусім юридично.

Ключовою проблемою стали суперечності між Земельним і Водним кодексами України, які не узгоджували поняття «штучно створених водних об’єктів» та «водного фонду». Як наслідок, землі під ставками, навіть створеними людиною і призначеними для рибництва, часто оформлялися як землі водного фонду. Це створювало колапс у правозастосуванні:

органи місцевого самоврядування не мали чіткої інструкції, як передавати такі землі в оренду чи власність;
підприємці, які фактично користувалися ставками ще з 1990-х, опинялися поза правовим полем;
судові спори щодо статусу таких земель тривали роками, відлякуючи потенційних інвесторів;
реалізація масштабних реформ, зокрема земельної та водної, гальмувалася через відсутність єдиної правової позиції.

Риба України · Усунення правових колізій як ключ до розвитку аквакультури в Україні

Крім того, гідротехнічні споруди (дамби, шлюзи, водозабори), які є невід’ємною частиною рибогосподарських об’єктів, часто штучно вилучались із майнових комплексів під час приватизації. Це позбавляло власників можливості легально експлуатувати ставки та відновлювати їх інфраструктуру.

Усе це створило парадоксальну ситуацію: в країні, де є реальний попит на рибну продукцію, тисячі гектарів водойм залишалися у правовій «сірій зоні», а суб’єкти господарювання — без гарантій та стимулів для розвитку.

Саме тому відновлення правового порядку в цій сфері є не просто питанням юридичної техніки. Це стратегічне завдання держави, яке безпосередньо впливає на:

продовольчу безпеку — збільшення обсягів вітчизняного виробництва риби дозволяє зменшити залежність від імпорту;
інвестиційну привабливість — ясні правила гри дають поштовх для притоку капіталу;
відродження сільських територій — водойми часто розташовані в депресивних регіонах, де аквакультура може стати основним джерелом зайнятості та податків;
євроінтеграційний курс — приведення українського законодавства до стандартів ЄС у сфері управління водними ресурсами.

Тому новий законопроєкт — це не просто чергова «технічна правка». Це ключ до перезавантаження всієї галузі, яка роками була заручником колізій та чиновницької байдужості.

Суть проблеми: правова деформація спадку 1990-х

Після розпаду СРСР та запуску приватизаційних процесів в Україні в 1990-х роках розпочалася масова передача в користування та власність майнових комплексів колишніх колгоспів, радгоспів та рибгоспів. Серед іншого, це стосувалося і рибницьких ставків — водних об’єктів, створених людьми для вирощування риби, з відповідною інженерною інфраструктурою: дамбами, шлюзами, насосними станціями тощо.

На практиці ці об’єкти включалися до майнових комплексів підприємств та передавалися у приватну власність або користування новим суб’єктам господарювання. Проте оформлення прав на водойми і землі під ними часто залишалося формальністю — або взагалі не здійснювалося. Причина полягала у законодавчих неузгодженостях:

Водний кодекс трактував усі водойми як частину водного фонду, який не підлягає приватизації.
Земельний кодекс не розрізняв штучно створені водойми, що виникли за рахунок зняття шару ґрунту, перекриття балок або русел малих річок, від природних водойм.
Судова практика у різні роки змінювалася, а окремі судові рішення виносилися з урахуванням політичної кон’юнктури або формальних процедурних порушень, що створювало атмосферу невизначеності.

У результаті сформувався парадокс: підприємство володіє або орендує ставок, несе витрати на його утримання, сплачує податки, забезпечує виробництво — але не може оформити право на землю або на сам водний об’єкт, бо закон трактує його як частину загальнодержавного водного фонду.

Окрема проблема — гідротехнічні споруди, які в багатьох випадках вилучалися з об’єктів приватизації, потрапляли на баланс органів місцевої влади або взагалі втрачали правовий статус. У результаті:

ставки залишалися без юридично закріплених дамб або шлюзів;
підприємства не могли отримати дозволи на спецводокористування;
інвестори втрачали інтерес до модернізації таких об’єктів через високі юридичні ризики.

Ця дискредитація права власності та фактичне блокування доступу до ресурсів, які вже використовуються, створили системну кризу. Галузь аквакультури почала деградувати, попри потенціал, інфраструктуру та попит. Без глибокого реформування законодавства ситуація лише погіршувалася, а сама аквакультура перетворювалася на сектор «для своїх», де правила гри визначали не закони, а зв’язки.

Законопроєкт, що змінює правила гри

Нарешті, після багатьох років боротьби з юридичним бездоріжжям, експертами нашої громадської спілки «Риба України» було розроблено проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення, водного фонду та штучно створених водних об’єктів». Його розробка стала логічним продовженням десятиліть практичного досвіду, судових баталій та спроб бізнесу легалізувати свої об’єкти в умовах законодавчого хаосу.

Мета законопроєкту — не просто юридичне коригування. Це комплексна реформа, яка:

завершить лібералізацію рибогосподарської галузі, розпочату ще в 1990-х;
усуне хронічні правові суперечності між ключовими кодексами;
створить прозорий і привабливий ринок для інвестування в аквакультуру;
гармонізує українське законодавство з європейськими стандартами.

Основні положення законопроєкту

🔹 1. Право приватної власності на водойми

Законопроєкт вперше на законодавчому рівні закріплює можливість перебування штучно створених водних об’єктів у приватній власності. Йдеться саме про ті водойми, які створені штучним способом (ставки, рибогосподарські технологічні водойми) і не є природними частинами водного басейну. За умови дотримання вимог щодо спеціального водокористування, власник отримує повноцінний правовий титул, що відкриває доступ до інвестицій, кредитування та модернізації господарства.

🔹 2. Землі — сільськогосподарські, а не водного фонду

Земельні ділянки, на яких розміщено технологічні водойми для вирощування риби, визнаються землями сільськогосподарського призначення з функціональним використанням «рибництво». Це критично важливо, адже зараз ці землі часто класифікуються як землі водного фонду, що унеможливлює передачу в приватну власність і блокують розвиток.

🔹 3. Диференційований і справедливий підхід до типів водойм

Законопроєкт вводить трирівневу модель регулювання залежно від джерела водопостачання та розташування водойми:

Замкнені водойми або джерела (наприклад, ставки, наповнені з артезіанських свердловин) — можуть перебувати у повній приватній власності, за умови наявності дозволу на спецводокористування.
Водойми на малих річках — можуть перебувати у приватній власності, але з обов’язковим укладенням охоронного договору з басейновим управлінням водних ресурсів. Такий договір визначатиме режим охорони водного ресурсу, обмеження діяльності та реєструватиметься як обтяження прав.
Водойми на великих річках — залишаються державною власністю та передаються в довгострокову оренду (до 49 років) без можливості приватизації. Це забезпечує баланс між правами приватного бізнесу та суспільними інтересами щодо стратегічних водних ресурсів.

🔹 4. Гармонізація з правом ЄС

Проєкт побудовано з урахуванням ключових положень:

Директиви 2000/60/ЄС (Водна рамкова директива), що встановлює принципи управління водними ресурсами за басейновим принципом;
Директиви 2006/123/ЄС про послуги на внутрішньому ринку;
положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яка вимагає адаптації законодавства до норм європейського права.

🔹 5. Наступні кроки після ухвалення

Після ухвалення закону Кабінету Міністрів України буде доручено:

затвердити типову форму охоронного договору;
розробити методику розрахунку орендної плати за водні об’єкти;
встановити правила оформлення технічної документації щодо таких водойм.

Це дозволить створити уніфіковану практику застосування закону на місцях, уникнути саботажу з боку чиновників та пришвидшити введення нових об’єктів в правове поле.

Цей законопроєкт — результат багаторічної експертної роботи нашої спілки, боротьби з несправедливістю, захисту інтересів підприємців і формування нової моделі партнерства між державою та бізнесом у сфері аквакультури. Його реалізація стане справжнім проривом для галузі та перетворить аквакультуру з «забутої» галузі на драйвер регіонального розвитку.

Що це означає для бізнесу?

Прийняття цього закону стане системною зміною правил гри на ринку аквакультури. Він не просто усуває юридичні бар’єри — він створює нову екосистему довіри та розвитку, де прозорі механізми й законодавчі гарантії замінюють хаос, ризики й адміністративне свавілля.

✅ 1. Захист права власності — фундамент інвестицій

Чітке законодавче закріплення можливості приватної власності на штучні водні об’єкти та гідротехнічні споруди відкриває принципово нові горизонти:

підприємство більше не ризикує втратити контроль над ресурсом, у який вклало десятки мільйонів гривень;
юридично захищене право власності дозволяє залучати банківське фінансування, оформляти об’єкти як заставу;
можливість офіційного перепродажу або передачі в оренду робить водний об’єкт повноцінним активом.

Це створює умови для довгострокового планування, технічної модернізації господарств, підвищення рентабельності та зниження ризиків.

✅ 2. Легалізація фактичних власників — вихід з «сірої зони»

На сьогодні тисячі суб’єктів господарювання експлуатують водойми на основі застарілих договорів, сумнівних судових рішень або взагалі без належних правових підстав. Закон дає їм законний механізм легалізації, без страху втратити бізнес через формальні порушення.

Це:

знижує ризик судових спорів і втручання контролюючих органів;
нормалізує податкові та облікові процеси;
створює рівні умови для добросовісних підприємців.

У підсумку, галузь очищується від правової невизначеності, що формувалася роками.

✅ 3. Інвестиційна привабливість — Україна як аква-напрямок

Вирішення правових колізій, прозоре оформлення прав, європейські норми — усе це робить українську аквакультуру більш привабливою для інвесторів, як внутрішніх, так і міжнародних.

Іноземні фонди та приватні гравці зможуть інвестувати в об’єкти з прогнозованими юридичними ризиками.
Українські бізнесмени нарешті зможуть легально масштабувати виробництво, не витрачаючи ресурси на «узгодження з владою».
Галузь отримає поштовх до кластерного розвитку, створення виробничих кооперацій, логістичних і переробних центрів навколо стабільних водних об’єктів.

✅ 4. Додаткові надходження — без витрат з бюджету

Важливо, що законопроєкт не потребує жодних витрат з державного бюджету. Навпаки — його реалізація:

відкриває можливості для приватизації об’єктів, що роками фактично перебували в тіні;
упорядковує орендні відносини, що дозволить місцевим громадам збільшити надходження до бюджетів;
активізує інвестиції в інфраструктуру (насоси, шлюзи, лабораторії, охорону), які створюватимуть нові робочі місця.

Це рідкісний приклад реформи, яка не потребує фінансування, але здатна мобілізувати мільйони приватного капіталу, активізувати сільські території та зменшити імпортозалежність країни у сфері рибної продукції.

Цей закон — це не просто правова ініціатива. Це стратегічний інструмент для бізнесу, що відкриває двері до прозорого зростання, захищених інвестицій і масштабного відновлення української аквакультури.

Європейський досвід: баланс між власністю, екологією та розвитком

Країни Європейського Союзу вже давно зрозуміли, що стимулювання аквакультури вимагає правової визначеності, екологічної відповідальності та передбачуваних умов для інвестора. Саме тому більшість держав-членів ЄС створили правові режими, які дозволяють:

приватну або довгострокову власність на штучно створені водойми;
передачу таких водойм у повне господарське використання під контролем екологічних та басейнових органів;
чітке розмежування між природними водними об’єктами (що є частиною водного фонду) та техногенними водоймами, які можуть бути об’єктом приватного права.

Франція

У Франції аквакультура вважається одним із пріоритетних напрямів сільського господарства. Власність на штучні водойми (bassins piscicoles) може бути приватною, за умови відповідності об’єкта санітарним та екологічним нормам. Держава активно підтримує кооперативні форми власності, а використання води регулюється через ліцензії та договірні зобов’язання, а не через обмеження на власність.

Польща

Польський досвід близький до українських реалій: після трансформацій 1990-х значна частина ставків передана в приватне або орендне користування. Закон дозволяє повноцінну приватну власність на водойми, створені штучно, якщо вони не порушують режиму природоохоронних зон. Польща також запровадила механізми агроекологічних контрактів, які поєднують підтримку аквакультури з охороною довкілля.

Італія

В Італії штучні водойми можуть бути як у приватній власності, так і в концесії на тривалий термін. Законодавство забезпечує спрощену процедуру оформлення прав на водойми для суб’єктів аквакультури, з особливою увагою до прозорості і простоти адміністративних процедур. Важливим є те, що аквакультура включена в систему стратегічного планування сільського господарства на рівні регіонів.

Основні спільні риси європейського підходу:

Приватна власність — не табу. У країнах ЄС право приватної власності на штучні водойми не суперечить принципам екологічного права, якщо це регулюється дозволами, ліцензіями та угодами з екологічними органами.
Басейнове управління. Ключовий принцип Директиви 2000/60/ЄС — управління водними ресурсами за басейновим принципом, що означає: використання ресурсів можливе, якщо враховано всі екосистемні та соціальні наслідки.
Гнучкість у регулюванні. Залежно від типу водойми, її розміру, джерела водопостачання та екологічного контексту, застосовуються різні режими: приватна власність, оренда, концесія.
Підтримка та дотації. ЄС не просто дозволяє приватне використання водойм — він активно фінансує розвиток аквакультури через Програму розвитку сільських територій, надає дотації на біозахист, модернізацію інфраструктури, підвищення стійкості до кліматичних змін.

Україна, як країна, що прагне інтеграції до ЄС, має не просто право, а обов’язок адаптувати своє законодавство до європейських стандартів. І саме пропонований законопроєкт дозволяє зробити це — гармонійно, системно й без шкоди для державних інтересів. Європейський досвід підтверджує: аквакультура розвивається там, де є чіткість, прозорість і права.

Цей закон — наш квиток у майбутнє успішної, конкурентної та екологічно відповідальної рибної галузі.

Висновок: шанс на відродження і прорив

Прийняття цього законопроєкту стане історичним рубежем для української аквакультури. Йдеться не лише про усунення технічних чи бюрократичних бар’єрів — мова про глибоку трансформацію всієї моделі управління водними ресурсами, правами власності та інвестиційним кліматом у секторі, який роками залишався в тіні.

Цей документ:

виправляє системну несправедливість, що стримувала розвиток галузі з 1990-х років;
гармонізує українське законодавство з нормами ЄС, відкриваючи шлях до нових ринків і партнерств;
створює передбачуване середовище для бізнесу, де власність — це не умовне право, а надійна основа для інвестицій, планування і розвитку;
реалізує потенціал регіонів, де ставки і водойми можуть стати центрами агропромислового зростання, зайнятості, податків і модернізації сільської місцевості;
не вимагає фінансування з бюджету, але мобілізує значний приватний капітал, стимулює прозору приватизацію та наповнення місцевих бюджетів.

І найголовніше — дає шанс тисячам добросовісних підприємців, які десятиліттями вкладали у водойми, вийти з тіні та отримати справедливе юридичне визнання своїх прав.

Україна отримує реальний шанс перетворити свої штучно створені водойми — з джерела конфліктів, судів і невизначеності — на джерело економічного зростання, сталого виробництва та продовольчої безпеки.

Закон, ініційований спільнотою практиків, а не чиновниками «з кабінетів», — це приклад того, як реальний сектор здатен формувати державну політику. Його підтримка — це вибір на користь здорового економічного глузду, європейських принципів і майбутнього української рибної галузі.

📢 Ми закликаємо усіх представників рибної спільноти, депутатів, громади та експертне середовище підтримати цей законопроєкт. Настав час легалізувати реальність і відкрити шлях розвитку для тих, хто десятиліттями тримав цю галузь на плаву.

✍️ Громадська спілка “Риба України”
📲 t.me/ukrfish2050 | 🌐 ukrfish.org