ВСТУП
Режим спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) — це унікальна для України форма ведення рибного господарства, яка передбачає штучне розведення та вирощування риби у природних водоймах без спуску води з метою підвищення їх рибопродуктивності.
Запроваджений понад два десятиліття тому, цей режим мав стати інструментом для залучення приватного капіталу у відтворення водних біоресурсів, насамперед на великих водосховищах і лиманах, які неможливо здати в оренду для класичної аквакультури.
Втім, на практиці СТРГ перетворився на неефективну, непрозору і потенційно шкідливу модель, яка не тільки не сприяє розвитку галузі, але й загрожує природним запасам риби, створює нерівні умови для ринку і дискредитує саму ідею сталого управління водними ресурсами.
Цей документ покликаний пояснити, чому режим СТРГ є гальмом розвитку аквакультури, чому його аналоги відсутні у країнах ЄС, і які альтернативні підходи варто впроваджувати в Україні.
1. СУТНІСТЬ РЕЖИМУ ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
Режим спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) передбачає надання підприємцю права на ведення рибного господарства в межах певної водойми або її частини без передачі у повну оренду.
Для цього користувач подає науково-біологічне обґрунтування (НБО) та проект режиму рибогосподарської експлуатації, де визначаються:
- види риб, які планується вселити;
- обсяг зариблення;
- строки та знаряддя вилову;
- правила охорони та експлуатації.
Після погодження документів Держрибагентство затверджує режим, і користувач отримує право на спеціальне використання водних біоресурсів. При цьому водойма залишається державною, і плата за її використання не стягується.
Тобто користувач СТРГ має можливість виловлювати рибу без оренди водного об’єкта, без квот і без плати за ресурс.
Єдина вимога — підтримувати рибопродуктивність водойми шляхом зариблення, але контроль за цим мінімальний.
На практиці така система створює виключне монопольне право на вилов у конкретній водоймі без чітких фінансових зобов’язань і відповідальності за результати. Саме тому режим СТРГ фактично став сірим сектором між аквакультурою та промисловим рибальством.
2. ПРОБЛЕМИ ТА ЗАГРОЗИ СТРГ ДЛЯ ГАЛУЗІ
2.1. Ігнорування зариблення та фактичний вилов дикої риби
Основна умова СТРГ — зариблення водойми користувачем. Але на практиці воно або не здійснюється, або виконується формально.
Замість стандартного малька вагою 80–100 грамів користувачі часто випускають «символічну» кількість рибки вагою 10–20 грамів, яка майже не має шансів вижити у великій водоймі.
Насправді підприємці просто виловлюють аборигенну (природну) рибу, яка існувала там і до них. Таким чином, режим СТРГ легалізував вибірку природних запасів під виглядом вирощеної продукції.
Це руйнує природні екосистеми, викривлює ринкову конкуренцію й створює умови для прихованого браконьєрства на державному рівні.
2.2. Критично низька ефективність
Теоретично, за умови належного догляду, системного зариблення та контролю, водойми, передані у режим СТРГ, могли б давати від 400 до 800 кг риби з гектара водного дзеркала. Це — нормальний рівень для пасовищної або напівінтенсивної аквакультури, де риба вирощується на природній кормовій базі з мінімальним використанням кормів.
Проте фактична продуктивність цих водойм за останні роки коливається у межах 45–60 кг/га, тобто у 5–10 разів нижче навіть за мінімальні прогнозні показники. Такий рівень продуктивності є меншим, ніж у диких водоймах, які ніколи не зариблювалися штучно.
Наприклад, у роки, коли Держрибагентство оприлюднювало найоптимістичніші звіти, планувалося отримати близько 40 тис. тонн риби, проте фактичний вилов не перевищував 7–8 тис. тонн. Тобто понад 80% очікуваного результату залишилося лише на папері.
Якщо перевести це у площинний показник, виходить, що величезні водні ресурси, які займають сотні тисяч гектарів, дають прибуток, еквівалентний невеликому фермерському господарству на кілька десятків ставків.
Це свідчить про масове невиконання затверджених режимів, відсутність контролю і фактичну деградацію ідеї «товарного» господарства.
Більш того, у більшості випадків зростання обсягів вилову не супроводжується відповідним збільшенням зариблення, що означає одне — риба виловлюється з природного відтворення, а не вирощується. Таким чином, СТРГ перетворилося з інструменту розвитку аквакультури на спосіб комерційного використання дикої риби під виглядом вирощеної.
З економічної точки зору, ефективність СТРГ близька до нуля:
- держава не отримує орендної плати,
- місцеві громади не мають жодного доходу від користування водоймами,
- користувачі звільнені від реальної звітності та рентних платежів,
- галузь не демонструє приросту виробництва риби.
З екологічної точки зору, це ще небезпечніше. Відсутність системного контролю за зарибленням і виловом призводить до:
- збіднення видового складу,
- переважання низькопродуктивних видів (плітка, карась, окунь),
- втрати генетичного потенціалу цінних порід (короп, судак, щука),
- деградації кормової бази водойм.
Таким чином, СТРГ не досягає жодної зі своїх задекларованих цілей:
- не підвищує рибопродуктивність;
- не сприяє розвитку аквакультури;
- не покращує екологічний стан водойм;
- не приносить жодного відчутного прибутку державі.
Навпаки, цей режим фактично законсервував неефективність, створивши видимість господарської діяльності, але без реального виробництва.
Водойми, які могли б стати базою для сучасної аквакультури або центрами місцевого розвитку, сьогодні часто перетворені на “мертві зони” — формально закріплені, але фактично занедбані.
2.3. Конфлікт із місцевими громадами
Оскільки водойми комплексного призначення залишаються відкритими для громадян, місцеві жителі мають право на любительське рибальство в межах встановлених норм.
Користувачі СТРГ намагаються обмежити доступ, виникають конфлікти: рибалки-аматори вважають водойму «приватизованою», а підприємці витрачають кошти на охорону.
Іноді ситуація доходить до фізичних сутичок або саботажу з боку місцевих рибалок.
Таким чином, СТРГ створює соціальну напругу, підриваючи довіру до державних рішень у сфері природокористування.
2.4. Відсутність контролю і стимулів
Користувачі СТРГ не сплачують орендну плату, не обмежені квотами, не звітують публічно про результати.
Відповідно, у них немає жодного стимулу вкладати кошти у розвиток.
Риба, яка зростає природним шляхом, стає «безкоштовною сировиною». Усе це створює ідеальні умови для тіньових схем, фіктивних звітів і маніпуляцій з дозволами.
2.5. Економічна беззмістовність для держави
СТРГ не приносить жодних надходжень до бюджету — ні орендної плати, ні ренти, ні істотних податків.
Натомість держава втрачає контроль над біоресурсами, які могли б бути використані ефективніше через відкриті конкурси, ліцензії чи аквакультурні проекти.
Таким чином, режим СТРГ — це економічно невигідна і морально застаріла форма користування водними ресурсами.
3. ЧОМУ В ЄС НЕ ІСНУЄ АНАЛОГІВ СТРГ
У країнах Європейського Союзу чітко розділено два види діяльності:
- рибальство — вилучення диких запасів за ліцензіями, квотами або через рибальські кооперативи;
- аквакультура — вирощування риби у ставках, басейнах, садках або інших контрольованих системах.
Основні принципи, на яких ґрунтується європейська модель:
- Платність і прозорість користування.
Доступ до природних ресурсів здійснюється лише через аукціони, оренду чи концесію.
Жоден суб’єкт не отримує «ексклюзиву» без плати й контролю. - Жорсткий екологічний контроль.
Усі види зариблення та інтродукцій регулюються державою, особливо в межах програм Natura 2000 і Рамкової водної директиви. - Колективні моделі управління.
У Польщі, Німеччині чи Чехії водойми часто перебувають у користуванні рибальських спілок, які відповідають за зариблення, охорону й прозоре звітування. - Підтримка традиційних господарств.
ЄС фінансує малий і середній бізнес у сфері аквакультури, компенсує частину витрат на корми, обладнання, енергію.
Отже, європейська система побудована на сталому балансі між економічною вигодою, екологічною відповідальністю та соціальною справедливістю.
Українське СТРГ цьому принципу суперечить.
4. АЛЬТЕРНАТИВНІ МОДЕЛІ ВИКОРИСТАННЯ ВОДОЙМ
4.1. Ставкова аквакультура
Класична й найефективніша форма аквакультури — це ставкове рибництво, коли підприємець орендує ставок або систему ставків, створює інфраструктуру й веде повний цикл вирощування.
- Продуктивність: від 500 до 1500 кг/га (при інтенсивних технологіях — понад 1,5 т/га).
- Переваги: контроль над усім процесом, прогнозований результат, законна власність на вирощену рибу, відсутність конфліктів із громадами.
- Недоліки: потреба в інвестиціях, догляд за гідроспорудами, ризики замору або посухи.
У ЄС ставка на цю модель: Чехія, Польща, Німеччина, Угорщина й Франція мають потужну традицію ставкового рибництва.
Крім виробництва, ставки виконують екологічну функцію — очищують стоки, створюють місця для птахів, служать основою для екотуризму.
4.2. Садкова аквакультура
Інноваційний і перспективний підхід — садкове вирощування риби у великих водоймах.
Плавучі садки з полімерних матеріалів встановлюють у водосховищах або лиманах; риба годується комбікормом, а вода постійно оновлюється природним потоком.
- Переваги: висока продуктивність (кілька десятків тонн із гектара акваторії), можливість використання існуючих водосховищ, невеликі капіталовкладення порівняно зі ставками.
- Ризики: локальне забруднення, евтрофікація, поширення хвороб, залежність від якості води.
- Європейський досвід: Болгарія, Греція, Італія, Норвегія (в морській аквакультурі).
В Україні цей напрям може бути реалізований на великих водосховищах або у лиманах за умови екологічної оцінки.
4.3. Регульований промисел і зариблення
Ще один шлях — комбінація регульованого промислу і державного зариблення.
Замість передачі водойми одному користувачу, держава встановлює квоти й підтримує природне відтворення риби (охорона нерестовищ, меліорація, компенсаційне зариблення).
Така модель широко застосовується в Скандинавії, Польщі та Франції, де основний акцент робиться на сталому рибальстві й розвитку рекреаційного лову, який приносить прибутки через туризм і продаж дозволів.
5. ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА ПІДХОДІВ
| Показник | СТРГ | Ставкова аквакультура | Садкова аквакультура |
|---|---|---|---|
| Правовий статус | Без оренди, лише режим; мінімальний контроль | Повна оренда водойми з чіткими правами | Дозвіл на частину акваторії |
| Продуктивність | 40–60 кг/га | 500–1500 кг/га | десятки тонн/га акваторії |
| Екологічний вплив | Виснаження природних запасів | Керований, екологічно прийнятний | Локальне забруднення |
| Вплив на громади | Конфлікти та недовіра | Позитивний, створення робочих місць | Помірний, залежить від місця |
| Фінансова віддача державі | Низька | Стабільна (оренда, податки) | Середня |
| Прозорість і облік | Відсутні | Повні | Часткові |
6. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ
- СТРГ — це модель минулого. Вона не підвищує рибопродуктивність, не приносить державі доходів, руйнує довіру до влади та створює умови для тіньового вилову.
- Україна має перейти на європейські стандарти: прозорі аукціони, оренда, квоти, екологічний контроль.
- Необхідно замінити СТРГ трьома формами використання водойм:
- ставкова аквакультура — як базова модель для малого та середнього бізнесу;
- садкові ферми — для великих водойм, лиманів, водосховищ;
- регульований промисел із державною участю у відтворенні риби.
- Держава повинна створити стимули для інвесторів: дешеві кредити, гранти, зниження бюрократії, підтримка наукових центрів селекції риб.
- Громади повинні отримувати вигоду від використання водойм — через орендну плату, створення робочих місць і розвиток місцевого туризму.
- Реформа СТРГ має стати частиною нової політики водних біоресурсів, орієнтованої на інтеграцію з ЄС, прозорість, інновації та сталий розвиток.
Підсумок:
СТРГ — це анахронізм, який варто замінити сучасними, економічно доцільними та екологічно безпечними моделями. Лише відмова від цього режиму й перехід до системи орендованих водойм, кооперативних господарств і контрольованої аквакультури відкриє Україні шлях до сталого розвитку рибного господарства та відповідності європейським нормам.
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.