29 серпня у Державному агентстві з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм відбулося засідання, присвячене визначенню лімітів на вилов водних біоресурсів у 2026 році. Здавалося б, звична процедура. Але цього разу сталася подія, яка може мати далекосяжні наслідки для всієї галузі: замість передбаченої законом Науково-промислової ради рішення ухвалювала Науково-технічна рада.
Чи можна вважати це технічною помилкою? Ні. Це – пряме порушення урядової постанови, яке підриває довіру до регулятора та створює ризик скасування лімітів у суді.
Дві ради – два різні мандати
Важливо зрозуміти різницю між двома органами.
Науково-промислова рада (НПР) – це колегіальний дорадчий орган при Держрибагентстві, створений для балансування інтересів науки, бізнесу та громади. Саме вона аналізує науково-біологічні обґрунтування, розглядає стан запасів риби й ухвалює рекомендації щодо щорічних лімітів. У постанові КМУ №1347 чітко записано: рішення щодо лімітів мають проходити через НПР, після чого затверджуються наказом Мінагрополітики.
Науково-технічна рада (НТР) – зовсім інший формат. Це внутрішній орган агентства, який займається організацією науково-дослідних робіт, технічним розвитком та інноваційними проєктами. У її складі – чиновники й науковці, але немає представників галузевих асоціацій чи рибальських підприємств. Тобто НТР не має ані компетенцій, ані мандату ухвалювати рішення про квоти.
Фактично, 29 серпня 2025 року відбулася підміна органів: промислову раду з широким представництвом замінили на вузьке коло «технічної» ради.
Порівняння Науково-промислової ради (НПР) та Науково-технічної ради (НТР)
| Категорія | НПР | НТР |
|---|---|---|
| Склад | Науковці, рибалки, бізнес, представники агентства | Внутрішні науковці та чиновники агентства |
| Функції | Розгляд наукових обґрунтувань, баланс інтересів, рекомендації щодо лімітів | Організація НДР, технічні питання, інновації |
| Повноваження | Передбачені Постановою №1347: розгляд і погодження лімітів для Мінагро | Не передбачені для ухвалення рішень щодо квот чи лімітів |
| Прозорість | Відкрите обговорення з представниками галузі та громади | Кулуарний формат, обмежене коло учасників |
Як має виглядати процедура
Правильний алгоритм встановлення щорічних лімітів на вилов водних біоресурсів складається з кількох чітких етапів. Його прописано у Постанові КМУ №1347 і він створений не для формальності, а щоб гарантувати законність, прозорість та баланс інтересів держави, науки й рибалок.
1. Наукові установи готують обґрунтування.
Ключовий перший крок – це робота науковців. Спеціалізовані інститути проводять дослідження водойм, оцінюють стан популяцій різних видів риби, їхню чисельність і здатність до відтворення. На основі цих даних складаються науково-біологічні обґрунтування (НБО), у яких визначається, скільки тонн чи штук кожного виду можна вилучити без шкоди для екосистеми. Це своєрідний «науковий фундамент» усієї системи квот.
2. Розгляд Науково-промисловою радою (НПР).
Після отримання обґрунтувань вони виносяться на обговорення НПР. Тут зібрані не лише вчені, а й практики – рибалки, представники бізнесу, експерти. Рада аналізує запропоновані цифри, співвідносить їх із реальним станом водойм, технічними можливостями промислу і дає свої рекомендації. Саме ця колегіальність дозволяє уникнути перекосів: науковці вносять дані, рибалки діляться практичним досвідом, а разом формується більш об’єктивне бачення.
3. Підготовка проєкту наказу Держрибагентством.
На основі обговорення в НПР агентство систематизує матеріали й готує зведений проєкт наказу. У цьому документі прописуються конкретні ліміти на всі водойми та види, а також розраховується «навантаження» на водойму – тобто допустима кількість снастей і суден для вибору цих лімітів. Цей крок важливий, бо саме агентство виступає як технічний виконавець, який переводить наукові й дорадчі рекомендації у нормативний документ.
4. Затвердження Мінагрополітики.
Остаточне рішення ухвалює Міністерство аграрної політики та продовольства. Воно видає наказ, який має юридичну силу й стає обов’язковим для всіх користувачів водних біоресурсів. Власне наказ міністра – це «точка неповернення»: відтепер будь-який вилов поза цими цифрами буде вважатися браконьєрством, а всі дозволи на промисел прив’язуються саме до цього документа.
Чому ця схема важлива?
Вона не випадкова. У ланцюжку «наука → НПР → агентство → міністерство» кожна ланка виконує свою роль і створює систему стримувань і противаг:
- наука дає дані,
- рада додає відкритість і колегіальність,
- агентство оформлює документ,
- міністерство забезпечує юридичну силу.
Це захищає і рибалок, і державу: перші отримують зрозумілі правила гри, друга – стабільні податкові надходження та контроль за ресурсами.
Коли ж цей алгоритм ламається – наприклад, коли замість НПР рішення ухвалює НТР, – весь процес стає юридично вразливим. Ліміти можуть бути оскаржені в суді як ухвалені з порушенням процедури, а довіра до рішень держави різко падає. У результаті рибалки залишаються без роботи, а держава – без ресурсів і податків.
Процедура встановлення лімітів вилову водних біоресурсів
| Етап | Хто відповідає | Що робить | Результат |
|---|---|---|---|
| 1 | Наукові установи | Проводять дослідження, оцінюють запаси риби, готують науково-біологічні обґрунтування (НБО) | Базові наукові дані про обсяги можливого вилову |
| 2 | Науково-промислова рада (НПР) | Обговорює НБО, враховує думку науки, рибалок і бізнесу, формує рекомендації | Колегіальні рекомендації щодо лімітів |
| 3 | Держрибагентство | Узагальнює матеріали, готує проєкт наказу на основі рекомендацій НПР | Проєкт наказу про ліміти |
| 4 | Мінагрополітики | Розглядає проєкт і видає наказ про затвердження лімітів | Юридично чинний наказ, який визначає ліміти на рік |
«Це ігнорування закону та здорового глузду»
Ситуація з підміною Науково-промислової ради Науково-технічною викликала різку реакцію серед галузевих організацій і професійних об’єднань. Для більшості експертів це стало сигналом, що у Держрибагентстві або навмисно намагаються уникнути прозорості, або свідомо створюють юридично вразливу ситуацію.
Любомир Гайдамака, голова ГС «Риба України», наголосив, що йдеться не про дрібну бюрократичну помилку, а про демонстративне нехтування урядовими постановами:
«Те, що сталося 28 серпня, є не просто процедурним порушенням, а демонстративним ігноруванням закону та здорового глузду. Здавалося б, Держрибагентство має бути гарантом дотримання правил, але цього разу вони самі стали їх порушниками. Підміна Науково-промислової ради Науково-технічною – це спроба уникнути відповідальності та прозорості. НТР не має тих компетенцій та представництва, які є у НПР, аби об’єктивно оцінювати рибні запаси та встановлювати ліміти. Це створює небезпечний прецедент, коли рішення приймаються кулуарно, без участі тих, хто безпосередньо працює в галузі».
На думку Гайдамаки, така практика може бути вигідною вузькому колу осіб, але вона прямо суперечить інтересам держави й тисяч рибалок, які щороку працюють у водоймах України.
Подібну позицію висловлюють і інші організації. Вони вбачають у діях агентства не лише порушення процедури, а й спробу уникнути незручних запитань, які могли б пролунати на засіданні НПР. Там довелося б відкрито говорити про абсурдні цифри по карасю чи креветці, про відсутність досліджень щодо медуз у Азові, про невідповідність снастей у лотах аукціонів. У вузькому колі НТР ці теми можна було обійти.
Рибальські асоціації попереджають: якщо цей крок залишиться безкарним, він може стати небезпечним прецедентом. Завтра можна буде будь-яке чутливе питання винести не в той орган, що передбачений законом, і таким чином легалізувати кулуарні домовленості. Це підриває сам принцип управління галуззю та робить усю систему «паперовою», без реального впливу на стан водойм.
«Ліміти на папері не відповідають реальності»
Критика дій Держрибагентства звучить не лише з боку експертів чи галузевих асоціацій, а й від тих, хто щодня виходить на воду. Саме рибалки безпосередньо стикаються з тим, що офіційні цифри, зафіксовані в наказах і протоколах, не мають нічого спільного з реальними умовами промислу.
Олександр Крачок, голова ГО «Рибалки Дністра та Дністровського лиману», пояснює цю колізію на конкретному прикладі:
«Ми, як практикуючі рибалки, бачимо, що відбувається у галузі. Наприклад, на Дністровському лимані встановлені ліміти на сріблястого карася – тисячі тонн. Але реальність така, що ми не маємо ані достатньо ефективних знарядь лову, ані можливості виловити ці квоти. Простіше кажучи, ліміти є, а реальних інструментів для їх досягнення – ні».
На його думку, це свідчить або про непрофесійність тих, хто формує цифри, або ж про свідому маніпуляцію даними, щоб створити ілюзію роботи та «наповненості» статистики.
Ще одна проблема – реакція агентства на такі сигнали. За словами Крачка, рибалки неодноразово зверталися до чиновників із проханням переглянути ліміти з огляду на фактичний стан водойм. Відповідь, як правило, однакова: «ліміти визначені науково». Але «наука» в цих документах часто залишається лише формальним прикриттям, адже жодних сучасних досліджень не проводиться, а цифри списуються з торішніх звітів.
«Це незаконно і має бути припинено, а відповідальні – притягнуті до відповідальності», – резюмує Крачок.
Таким чином, ми бачимо системний розрив між паперовою реальністю і практикою промислу. І поки ці два світи існують паралельно, галузь не може розвиватися, а довіра рибалок до державних органів падає до нуля.
Ліміти без науки: від креветки до медузи
Скандал із радою лише підсвітив стару проблему – відсутність реальних наукових досліджень, які мали б бути основою для будь-яких лімітів.
Креветка. Офіційний ліміт становить кількасот тонн, тоді як реальний вилов на ринку сягає кількох деся. Це означає, що держава давно не робила якісних оцінок запасів і не відстежує фактичні обсяги. У результаті ринок працює «в тіні», а бюджет втрачає кошти.
Медуза. В Азовському морі вже кілька сезонів триває справжнє нашестя медуз. Вони змінюють екологічний баланс, витісняють рибу, створюють проблеми для рибальства і відпочинку. Однак жодних офіційних програм вилову чи регулювання цього ресурсу досі немає. Замість можливості перетворити проблему на економічний ресурс (наприклад, переробка на корм чи добриво) держава обмежується байдужим спостереженням.
Карась сріблястий. На лиманах і водосховищах встановлюються величезні ліміти — тисячі тонн. Але ці цифри виглядають як відірвані від реальності. У рибалок немає достатніх снастей, щоб вибрати такі квоти, а інколи й самих запасів у таких обсягах просто не існує. Це класичний приклад «намальованої статистики».
Судак і оселедець. Навіть по традиційно цінних видах ліміти формуються інерційно, часто на основі застарілих даних. Водночас рибалки на місцях б’ють на сполох, що популяції зменшуються, а молодь вибирається приловом. Але офіційні цифри цього не враховують.
Прилов. Ще одна замовчувана проблема — фактичний прилов у промислі. Наприклад, під час вилову карася нерідко гине значна кількість молоді цінних видів, але у звітах цього немає. Без досліджень і прозорої статистики ситуація лише погіршується.
Усе це підриває довіру як у рибалок, так і у суспільства. Коли цифри лімітів не мають нічого спільного з реальним станом водойм, галузь опиняється у вакуумі: законодавство є, але воно працює «на папері». А це створює ідеальний ґрунт для маніпуляцій та корупції.а.
Чим загрожує підміна процедури
Юридично.
Постанова КМУ №1347 чітко визначає: науково-біологічні обґрунтування та проєкти лімітів має розглядати саме Науково-промислова рада. Якщо ж рішення ухвалює Науково-технічна рада, це автоматично створює юридичну вразливість. Будь-яка зацікавлена сторона – від екологічних організацій до підприємців-конкурентів – може подати адміністративний позов і довести, що порядок порушено. У такому випадку наказ Мінагрополітики про ліміти-2026 може бути скасований. Наслідок – усі дозволи на вилов стануть недійсними, промислове рибальство зупиниться, а країна опиниться в правовому вакуумі.
Економічно.
Коли ліміти встановлені з порушеннями, зростає ризик тіньового промислу. Це означає, що держава недоотримує податки і збори. Для самих рибалок це теж катастрофа: вони втрачають можливість легально працювати, а заробітки падають. У таких умовах зростає залежність від імпорту: Україна вже сьогодні забезпечує себе рибою менше ніж на 7%, решта – закуповується за кордоном. Якщо внутрішній промисел паралізують, ми ризикуємо отримати ще більший розрив і платити валюту за рибу, яку могли б ловити у власних водоймах.
Екологічно.
Неправильно встановлені квоти – це удар по довкіллю. Якщо ліміти завищені, виникає перелов: рибні популяції виснажуються швидше, ніж встигають відновитися. Якщо ж ліміти занижені або розраховані формально, ресурси залишаються без регулювання: зростає кількість «сміттєвих» видів, а цінні види можуть опинитися під загрозою зникнення. У будь-якому разі баланс водойм порушується. Приклади вже є: нашестя медуз у Азовському морі, занепад пеленгаса у Молочному лимані, падіння чисельності судака у Дніпровському каскаді. Усе це наслідки відсутності адекватного наукового управління.
Соціально.
Для прибережних громад рибальство – не просто бізнес, а спосіб виживання. Це робочі місця, податки в місцевий бюджет, фінансування соціальної сфери. Коли промисел паралізують через юридичні чи управлінські помилки, ці громади першими відчувають удар. Люди залишаються без заробітку, зростає рівень безробіття, посилюється міграція. Частина рибалок може піти в «тінь», щоб прогодувати родину, і тоді держава втрачає ще більше. Соціальна напруга у прибережних селах та містечках зростає, а довіра до влади падає.
Основні ризики порушення процедури
| Тип ризику | Що означає | Можливі наслідки |
|---|---|---|
| Юридичний | Оскарження в суді через порушення Постанови №1347 | Скасування наказів про ліміти, параліч промислу |
| Економічний | Падіння легального промислу, зростання «тіні» | Втрата податків, збитки для бізнесу, зростання імпорту |
| Екологічний | Невірні квоти – завищені або занижені | Перелов чи занепад ресурсів, руйнування балансу водойм |
| Соціальний | Прибережні громади залишаються без роботи і доходів | Безробіття, міграція, соціальна напруга, зростання браконьєрства |
Висновок
Історія з підміною Науково-промислової ради Науково-технічною – це не дрібна інституційна помилка, а симптом глибокої хвороби управління галуззю. Вона показує, що в рибному господарстві досі переважають кулуарні домовленості, закритість і відсутність реальних наукових підходів.
Якщо ситуацію не виправити вже зараз, під загрозою опиниться не лише промисловий сезон 2026 року. Йдеться про довгострокову перспективу: подальше зростання тіньового вилову, падіння легального промислу, залежність від імпорту та виснаження водойм. Це удар і по державному бюджету, і по прибережних громадах, і по продовольчій безпеці країни.
Рибна галузь України потребує кардинального перезавантаження управління:
- повернення до законної процедури, де рішення ухвалює саме Науково-промислова рада;
- відкритої науки, коли всі науково-біологічні обґрунтування публікуються й доступні для аналізу;
- справжнього діалогу з рибалками та бізнесом, а не імітації консультацій у вузькому колі чиновників;
- системного оновлення правил промислу відповідно до сучасних екологічних і економічних реалій.
Без цих кроків ліміти й надалі залишатимуться «паперовими», а справжня риба – або піде в тінь, або опиниться у чужих руках.
Тільки прозора, законна і науково обґрунтована система управління здатна гарантувати, що українські водойми будуть не джерелом корупційних схем, а опорою для продовольчої безпеки, сталого розвитку регіонів і гідної праці для тисяч рибалок.
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.