Чому нинішня ситуація з аукціонами в рибному промислі України не працює: Виклики та перспективи збалансованого підходу

Рибний промисел — це не лише частина продовольчої безпеки держави, яка гарантує доступ громадян до якісної і доступної риби, а й соціально-економічний фундамент прибережних громад. Для багатьох регіонів України рибальство є головним джерелом доходів, робочих місць і податкових надходжень. Це також традиція, яка передається з покоління в покоління, формує місцеву ідентичність і забезпечує сталість розвитку територій. Саме тому будь-які зміни в системі управління ресурсами мають безпосередній вплив не лише на рибалок чи підприємства, а й на добробут десятків тисяч людей, пов’язаних із цією галуззю. Проте останні роки показали, що модель аукціонного розподілу квот, впроваджена як «реформа», не лише не принесла очікуваних результатів, а й загострила ті проблеми, що накопичувалися десятиліттями: від браку прозорості й довгострокового планування до витіснення традиційних користувачів та зростання соціальної напруги у прибережних громадах.

Історичний контекст та впровадження аукціонів

Традиційно розподіл квот на вилов водних біоресурсів в Україні здійснювався за принципом «об’єктивних показників» — з урахуванням обсягів вилову за попередні чотири роки. Така система дозволяла брати до уваги історичні дані, підтримувати сталість роботи діючих підприємств і забезпечувати прогнозованість для інвесторів та рибалок.

Втім, у 2022–2023 роках держава зробила спробу перейти на аукціонний механізм, обґрунтовуючи це необхідністю «вдосконалення регулювання» та наповнення бюджету. Правову основу цих змін склали Закон України від 21.03.2023 № 2989-IX та Постанова Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1347 «Про затвердження Порядку проведення електронних аукціонів з продажу права спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) загальнодержавного значення». Документ передбачав експериментальний запуск аукціонів на право лову водних біоресурсів через електронні торги.

Однак практика виявилася іншою. Попри передбачену законом можливість реалізації частини лімітів через аукціони, протягом багатьох років цей механізм фактично не запрацював так, як планувалося. У результаті частина ресурсів залишалася нереалізованою, що призводило до їх «консервації», втрати економічного потенціалу та зниження загальної ефективності використання водойм.

Чому система аукціонів провалилась

Фінансове навантаження.
Участь в аукціонах перетворилася на своєрідний прихований податок. Витрати на викуп права доступу до ресурсу часто сягають рівня податку на чистий прибуток підприємства. Це призводить до виснаження обігових коштів, зменшує здатність інвестувати в модернізацію флоту чи обладнання і змушує рибалок компенсувати витрати за рахунок більш інтенсивного вилову, нехтуючи довгостроковою екологічною стабільністю.

Короткий горизонт планування.
Замість традиційних 5-річних прав доступу рибалки отримують лише однорічні дозволи. Це блокує будь-які серйозні інвестиційні програми — від екологічних проєктів до закупівлі сучасних холодильних потужностей чи будівництва переробних підприємств. В умовах невизначеності господарства змушені працювати «з коліс», без перспективи на розвиток.

Ризик спекуляцій.
Аукціони відкрили двері для учасників, які не мають ні техніки, ні досвіду. Такі компанії скуповують лоти з єдиною метою — заблокувати конкурентів або перепродати права. Це створює хаос у системі, знижує загальний вилов і фактично дискримінує тих, хто справді займається промислом.

Зниження економічної ефективності.
Традиційні користувачі — це ті, хто десятиліттями працює на водоймах, має знання місцевої екосистеми та інфраструктуру. Їхнє витіснення з Дністровського лиману новими «гравцями» без бази й досвіду стало символом хибності системи. Втрата професійного ядра веде не до розвитку, а до деградації галузі та падіння загального вилову.

Соціальні втрати.
Прибережні громади напряму залежать від рибальства. Коли місцеві підприємства програють аукціони «приїжджим» компаніям, громади втрачають робочі місця, податкові надходження, фінансування шкіл та соціальної інфраструктури. Разом із цим зникають традиції та знання, які формувалися поколіннями рибалок.

Невизначеність і спотворена поведінка.
За умов, коли підприємство не може бути впевненим у перемозі на наступному аукціоні, воно змушене утримувати надлишкові ресурси (човни, персонал, обладнання), які можуть залишитися незадіяними. Це породжує короткострокове мислення, зменшує стимули до збереження ресурсів і посилює ризики браконьєрства.

Фіскальна ілюзія.
На перший погляд, держава отримує додатковий дохід. Але довгострокові наслідки — падіння ефективності промислу, зниження загального вилову і, як наслідок, скорочення податкових надходжень. Подібні приклади вже фіксувалися в багатьох країнах світу, де від аукціонів довелося відмовитися через їхній руйнівний ефект для рибальства

Додатковий фактор — цифрова система е-Риба

Формально аукціони інтегровані в «Єдину державну електронну систему управління галуззю рибного господарства» (е-Риба). За офіційними даними, адміністратором системи визначено державне підприємство «АйФіш», а її розробка здійснювалась приватними компаніями на основі міжнародної технічної допомоги. Влада наголошує на тому, що бюджетні кошти на створення е-Риби не витрачались, а сама система покликана стати «прозорим інструментом» для розподілу квот, контролю та моніторингу. Станом на травень 2025 року в е-Рибі зареєстровано 1723 користувачі від суб’єктів господарювання, а до системи моніторингу підключено 1405 суден у різних регіонах країни.

Однак у реальності ситуація виглядає зовсім інакше. Замість прозорості та спрощення процедур користувачі зіткнулися з низкою проблем:

• Технічні збої та постійні «падіння» системи. Рибалки регулярно повідомляють, що навіть у сезон вилову не можуть оформити дозволи чи подати звітність через некоректну роботу платформи.
• Відсутність сервісу для рибалок. Система складна у користуванні, без належної техпідтримки, а гарячі лінії часто не відповідають. Скарги надходять навіть на неможливість підвантажити елементарні документи.
• Бюрократичний бар’єр. Замість того, щоб стати цифровим помічником, е-Риба перетворилася на ще один рівень адміністративного контролю, який забирає час і ресурси у бізнесу, не даючи натомість відчутної користі.
• Недовіра до адміністрування. Факт, що розробкою займались сторонні приватні компанії в рамках донорських програм, породжує сумніви у незалежності й підзвітності системи. На практиці вона стала полем для експериментів, а не надійним інструментом для рибалок.
• Відрив від реальних потреб. Замість адаптації під користувачів система орієнтується на «галочку» для звітів у Києві та міжнародних партнерів. У результаті — заморожені процеси, затримки у видачі дозволів, зростання соціальної напруги серед рибалок.

Таким чином, е-Риба у нинішньому вигляді не стала інструментом розвитку. Навпаки, вона підсилила кризу управління галуззю, додавши новий рівень невизначеності та недовіри. Рибалки сприймають її не як крок до прозорості, а як чергову «бюрократичну прокладку», що блокує замість допомагати.

Міжнародний досвід

Росія.
Навіть країна-агресор, яка традиційно тяжіє до адміністративно-командних методів управління, відмовилася від аукціонів у рибній галузі. Запроваджені на початку 2000-х років торги призвели до різкого зростання витрат підприємств, боргової кризи та масового браконьєрства. Слабкий моніторинг у поєднанні з високими ставками аукціонів спричинив зниження запасів цінних видів риби (наприклад, мінтая майже вдвічі). У результаті від цієї системи відмовилися, визнавши її згубною для галузі.

Естонія.
У 2001 році країна запровадила аукціони на рибні квоти. Перший рік держава отримала певний дохід, адже недосвідчені рибалки підіймали ставки. Але вже за два роки стало зрозуміло: система не працює. Рибалки почали домовлятися, щоб знизити ціни, а сама держава не отримувала суттєвих доходів. У 2003 році парламент Естонії скасував аукціони, аргументуючи рішення політикою ЄС, де рибалки отримують субсидії, а не платять за доступ до ресурсу.

Намібія.
У 2020 році уряд виставив на аукціон 60% квот на вилов скумбрії, очікуючи отримати мільйони доларів. Але заявки надійшли лише на 1,3% від оголошеного обсягу. Решта лотів залишилася непроданою, що викликало колапс довіри з боку інвесторів та внутрішніх гравців. Спроба «заробити на ренті» закінчилася повним провалом.

Ісландія.
Хоча країна вважається зразком у сфері рибальства, навіть там аукціони застосовуються лише у виняткових випадках і в обмеженому обсязі. Основою системи залишаються індивідуальні передані квоти (ITQ), які видаються за історичним принципом. Економісти, зокрема професор Рагнар Арнасон, довели, що тотальні аукціони руйнують стабільність галузі й не мають довгострокового сенсу.

Канада.
У ряді провінцій проводилися експерименти з аукціонами для розподілу ліцензій на краба та креветку. Вони показали: нові гравці швидко залишали галузь через високі витрати, тоді як досвідчені рибалки втрачали стабільність. Це призвело до відмови від системи на користь поєднання історичного принципу та соціально-економічних критеріїв.

США.
Американська рибна політика базується на принципі «catch shares» (поділеного вилову). Хоча обговорювалися ідеї аукціонів, від них відмовилися ще на етапі концепції. Причина проста: короткострокова фіскальна вигода не може виправдати довгострокові ризики для рибальських громад.

Досвід різних країн — від Естонії та Намібії до Ісландії й Канади — показує однозначний висновок: аукціон як універсальна модель розподілу квот не працює у рибальстві. Він створює хаос у галузі, підриває стабільність традиційних користувачів, веде до браконьєрства і втрати робочих місць. Якщо навіть Росія, яка не відома турботою про сталий розвиток, змушена була відмовитися від цієї системи, то для України очевидно: копіювати провальні практики — це шлях до руйнування власного рибного господарства.

Зловживання на Дністровському лимані

Приклади зловживань та неефективності аукціонів можна спостерігати на місцях. Зокрема, ситуація на Дністровському лимані демонструє, як система, що мала б забезпечувати справедливий доступ та прозорість, призводить до конфліктів та неефективного використання ресурсів. Часто перемагають компанії, які не мають належної матеріально-технічної бази та досвіду, але пропонують вищу ціну. Це призводить до витіснення місцевих, традиційних рибалок, які роками працювали на лимані, мають відповідну інфраструктуру, знаряддя лову та знання специфіки водойми.

Нові “користувачі” не завжди зацікавлені в сталому розвитку та збереженні ресурсів, оскільки їхня мета часто зводиться до швидкого отримання прибутку. Це руйнує екосистему місцевого рибальства, позбавляє місцеві громади робочих місць та податкових надходжень, а також створює підґрунтя для браконьєрства та тіньового ринку.

Запропонована схема: Збалансований підхід

Враховуючи міжнародний та вітчизняний досвід, пропонується запровадити збалансовану схему розподілу квот, яка поєднуватиме підтримку традиційних користувачів із контрольованим доступом для нових гравців:

1. 75% лімітів для традиційних користувачів: Ця частина квот має бути розподілена між тими підприємствами та ФОПами, які відповідають ознакам “традиційності”:
   • Наявність інфраструктури: власні або орендовані причали, холодильні установки, складські приміщення.
   • Місце базування: зареєстровані та здійснюють діяльність у конкретній місцевій громаді.
   • Технічне забезпечення: наявність власних або орендованих човнів та знарядь лову.
   • Потужності для переробки: наявність або співпраця з переробними підприємствами.
   • Реєстрація у місцевій громаді: сплата податків та створення робочих місць для місцевого населення.
   • Досвід та освіта: наявність кваліфікованих кадрів, що мають профільний досвід та освіту в галузі рибальства.
2. 25% лімітів на аукціон для нових користувачів: Ця частина ресурсу може бути виставлена на аукціон для залучення нових інвесторів та підприємців. Важливою умовою є проведення всіх аукціонів на наступний рік до кінця попереднього року, що дозволить учасникам планувати свою діяльність.
3. Перерозподіл незатребованого ресурсу: У випадку відсутності бажаючих брати участь в аукціоні на 25% лімітів, або якщо частина квот залишилася нереалізованою, цей ресурс має бути розподілений серед традиційних користувачів. Це забезпечить максимально повне використання ресурсу та підтримає стабільність галузі.

Переваги запропонованої схеми

Цей збалансований підхід матиме значні переваги:

• Відповідність європейським регламентам: Стаття 17 Регламенту ЄС 1380-2013 наголошує на необхідності застосування прозорих та об’єктивних критеріїв розподілу промислових можливостей, включаючи екологічні, соціально-економічні критерії, внесок у розвиток місцевої економіки та історичні рівні вилову (традиційність). Запропонована схема повністю відповідає цим вимогам, на відміну від суто фіскального підходу аукціонів.
• Стійкість та сталість: Забезпечення стабільності для традиційних користувачів сприятиме довгостроковому плануванню, інвестиціям у збереження ресурсів та відповідальному ставленню до них.
• Економічний розвиток та зайнятість: Підтримка місцевих підприємств стимулюватиме створення нових робочих місць у громадах, розвиток переробних підприємств, збільшення податкових надходжень до місцевих бюджетів.
• Продовольча безпека та імпортозаміщення: Пріоритет для вітчизняних виробників сприятиме насиченню внутрішнього ринку українською рибою та зменшенню залежності від імпорту.
• Зниження невизначеності: Гарантування доступу до ресурсу для більшості користувачів зменшить ризики та сприятиме інвестиціям у модернізацію флоту та обладнання.
• Контрольована інтеграція нових учасників: 25% лімітів на аукціоні дозволять новим гравцям увійти в галузь на прозорих умовах, але без підриву існуючої структури та традиційних зв’язків.

Створення риболовних кооперативів та переробка

Окрім розподілу квот, критично важливим є розвиток кооперації в рибній галузі. Стимулювання створення риболовних кооперативів, які об’єднуватимуть зусилля рибалок, сприятиме оптимізації процесів вилову, логістики та, що найважливіше, переробки.

Пропонується запровадити обов’язкову вимогу для риболовних кооперативів щодо переробки не менше 50% від власного вилову. Ця вимога може бути інтегрована як умова для отримання доступу до ресурсів або як пріоритетний критерій при розподілі квот.

Переваги розвитку кооперації та переробки:

• Додана вартість: Переробка риби на місці значно збільшує додану вартість продукції, що залишається в Україні, а не експортується як сировина.
• Створення робочих місць: Розвиток переробних потужностей створює додаткові робочі місця, особливо у прибережних та сільських районах, сприяючи економічному розвитку громад.
• Податкові надходження: Збільшення обсягів переробки та реалізації готової продукції сприяє зростанню податкових надходжень до місцевих та державного бюджетів.
• Продовольча безпека: Виробництво широкого асортименту рибної продукції в Україні зменшує залежність від імпорту та підвищує продовольчу безпеку країни.
• Якість та контроль: Власна переробка дозволяє краще контролювати якість продукції на всіх етапах, від вилову до кінцевого споживача.
• Модернізація галузі: Інвестиції у переробні потужності стимулюватимуть модернізацію обладнання та впровадження нових технологій.
• Зміцнення малих та середніх підприємств: Кооперація дозволяє невеликим рибалкам об’єднувати ресурси для доступу до більш ефективних переробних ліній та виходу на більші ринки.

Висновок

Нинішня ситуація з аукціонами в рибному промислі України, попри початкові наміри щодо підвищення прозорості та ефективності, вимагає негайного та ґрунтовного перегляду. Досвід як України, так і інших країн, зокрема Росії та Естонії, чітко демонструє, що тотальне або неконтрольоване запровадження аукціонів для розподілу квот призводить до цілої низки негативних економічних, соціальних та екологічних наслідків. Замість стимулювання розвитку галузі, така модель часто спричиняє зростання витрат, зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції, погіршення економічної ефективності через витіснення досвідчених рибалок, підвищену невизначеність для інвесторів, скорочення термінів планування та ризики спекуляцій з ресурсами. Зловживання, подібні до тих, що спостерігаються на Дністровському лимані, є яскравим підтвердженням системних проблем, коли формальна прозорість не забезпечує реальної справедливості та сталості.

Запропонований збалансований підхід, що передбачає переважний розподіл квот (75%) серед традиційних користувачів та обмежений аукціонний механізм (25%) для нових гравців, є більш відповідним вимогам сталого розвитку, європейським стандартам та нагальним потребам української галузі. Ця схема базується на визнанні цінності багаторічного досвіду, наявності інфраструктури, внеску в місцеві громади та готовності до відповідального використання ресурсів. Вона дозволить зберегти традиційне ядро рибної промисловості, забезпечивши їй стабільність та можливість для довгострокових інвестицій. Одночасно, контрольований аукціонний механізм відкриє двері для нових учасників, які можуть привнести свіжі ідеї та інвестиції, але без руйнівного ефекту для існуючих підприємств. Важливою умовою є також завчасне проведення аукціонів, що дозволить ефективно планувати діяльність.

Більше того, цей підхід гармонізується з принципами, закладеними в європейському законодавстві, зокрема у Статті 17 Регламенту ЄС 1380-2013, яка акцентує на необхідності застосування прозорих та об’єктивних критеріїв, що враховують екологічні, соціально-економічні аспекти та історичні рівні вилову. Таким чином, Україна зможе не лише підвищити ефективність власної рибної галузі, а й наблизити свої практики до європейських стандартів управління.

Не менш важливим елементом для забезпечення стійкого розвитку є стимулювання кооперації та обов’язкової переробки значної частини вилову. Запровадження вимоги для риболовних кооперативів переробляти не менше 50% власного улову стане потужним драйвером для створення доданої вартості всередині країни. Це сприятиме:

• Створенню нових робочих місць, особливо в прибережних регіонах, де це є критично важливим для місцевих громад.
• Збільшенню податкових надходжень до місцевих та державного бюджетів, зміцнюючи економічну основу громад.
• Забезпеченню продовольчої безпеки України через виробництво широкого асортименту високоякісної рибної продукції та зниження залежності від імпорту.
• Модернізації галузі шляхом інвестицій у сучасні переробні потужності та технології.
• Зміцненню позицій малих та середніх підприємств, які завдяки кооперації зможуть ефективніше конкурувати та виходити на нові ринки.

Отже, інтегрований підхід, що поєднує виважений розподіл квот з підтримкою традиційних користувачів, контрольованим доступом для нових учасників та акцентом на розвиток кооперації та глибинної переробки, є єдиним шляхом до створення сталої, економічно ефективної та соціально відповідальної рибної галузі в Україні. Це забезпечить не лише збереження водних біоресурсів, але й сприятиме їх раціональному використанню на благо економіки країни та добробуту її громадян.