Україна стоїть на порозі реформування підходів до залучення інвестицій у рибне господарство. Проєкт Закону України 12384 «Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства» (в попередній редакції 8119 – «Про залучення інвестицій у розвиток галузі рибного господарства») має на меті створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності, підвищення конкурентоспроможності галузі, створення нових робочих місць та забезпечення сталого розвитку аквакультури та марикультури. Законодавці прагнуть запровадити прозорі та конкурентні механізми для залучення капіталу, що, на їхню думку, дозволить галузі стати сучасною, прибутковою та експортоорієнтованою.
Однак, незважаючи на задекларовані позитивні наміри, аналіз окремих положень Закону, у поєднанні з практичним досвідом та експертними оцінками, виявляє низку потенційних перешкод, які можуть нівелювати очікуваний ефект від його прийняття.
1. Ефективність аукціонів як інструменту залучення інвестицій: гарантії чи формальність?
Закон чітко визначає, що залучення інвестицій відбуватиметься на підставі договорів, право на укладення яких реалізовуватиметься шляхом проведення аукціонів у вигляді електронних торгів. Лотом на такому аукціоні є право на укладення відповідного договору. Договір укладається з переможцем аукціону. Законодавці вважають, що такий механізм гарантує прозорий і конкурентний доступ до об’єктів залучення інвестицій.
Проте, як слушно зазначається у вашому міркуванні, ефективність аукціонів як інструменту залучення інвестицій у специфічну галузь рибного господарства викликає сумніви. Досвід проведення аукціонів на промислові водні біоресурси вже продемонстрував їхню низьку результативність. Ключова проблема полягає у відсутності гарантій для інвестора, який перед участю в аукціоні змушений нести значні витрати на наукові дослідження водойми, розробку науково-біологічного обґрунтування (НБО) та оцінку впливу на довкілля (ОВД). Існує ризик, що після всіх цих підготовчих робіт переможцем аукціону може стати структура, яка запропонує лише трохи вищу ціну, не маючи реальних намірів розвивати господарство, а можливо, використовуючи дозвіл для легалізації незаконного вилову. Такий підхід може відлякувати серйозних інвесторів, готових до довгострокових капіталовкладень, адже рибне господарство вимагає значних попередніх інвестицій у підготовку та створення інфраструктури.
2. Обмеження щодо земельних ділянок та тимчасових споруд: розвиток чи стагнація?
Закон передбачає, що до об’єктів залучення інвестицій, за потреби, можуть включатись земельні ділянки державної або комунальної власності, розташовані в межах прибережної захисної смуги. Важливо, що розмір таких ділянок не може перевищувати 0,1 гектара, і вони надаються без зміни цільового призначення для розміщення тимчасових споруд та обладнання, необхідного для здійснення аквакультури або рибогосподарської експлуатації водних об’єктів.
Таке обмеження площі (0,1 га) та типу споруд (тимчасові) викликає серйозне занепокоєння. Для ефективного ведення аквакультурного бізнесу, особливо для створення інкубаційно-виросних комплексів (наприклад, малькового цеху на 200 тонн продукції, що потребує близько 1800 кв.м), необхідні капітальні споруди та значно більші площі. Крім того, такі об’єкти потребують отримання дозволу на спецводокористування. Обмеження в 0,1 га може вистачити хіба що для базування невеликого риболовного флоту, але аж ніяк не для створення повноцінної виробничої інфраструктури. Особливо критичною ця норма стає для розвитку марикультури, яка потребує доступу до великих обсягів морської води, що складно забезпечити на обмеженій ділянці з тимчасовими спорудами. Це може призвести до того, що інвестори будуть змушені шукати інші, менш ефективні та дорожчі шляхи для розміщення інфраструктури, або ж взагалі відмовляться від проєктів.
Також варто зазначити, що майже весь земельний масив прибережних зон знаходиться, в основному, в комунальній власності і немає жодних гарантій, що місцеві депутати проголосують за виділення такої ділянки під потреби інвесторів. Даний законопроект не вирішує цю проблему і заставити сільського депутата підняти руку “ЗА” неможливо. А це однозначно створює ризики.
3. Вимоги до інвестора: чи достатньо формальних критеріїв?
Закон встановлює низку вимог до потенційних інвесторів, переважно обмежувального характеру. Інвесторами не можуть бути особи, пов’язані з державою-агресором, офшорними зонами, ті, що мають непогашену податкову заборгованість, перебувають у процесі банкрутства чи ліквідації, або мають судимість за корупційні правопорушення.
Однак серед кваліфікаційних вимог відсутній надзвичайно важливий аспект – наявність у інвестора забезпеченого посадкового матеріалу. Без цього ключового елементу будь-яка діяльність у сфері рибного господарства стає неможливою. Включення до обов’язкових вимог наявності укладеного договору на поставку посадкового матеріалу з сертифікованого аквакультурного господарства могло б стати важливим запобіжником від недобросовісних інвесторів та гарантією реальності їхніх намірів.
4. Оцінка впливу на довкілля (ОВД): стимул чи бар’єр?
Закон передбачає, що до науково-біологічного обґрунтування додається висновок про оцінку впливу на довкілля у випадках, передбачених Законом України “Про оцінку впливу на довкілля”. При цьому витрати на підготовку НБО та здійснення ОВД відшкодовуються інвестором.
Хоча процедура ОВД є важливим інструментом захисту довкілля, її надмірна зарегульованість, висока вартість та потенційна корупційна складова, на думку практиків, можуть стати серйозною перешкодою для інвестицій, особливо для малих та середніх підприємств. Пропозиція щодо скасування або спрощення процедури ОВД для проєктів з незначним впливом (наприклад, до 1000 тонн продукції на рік) заслуговує на увагу, адже це могло б знизити адміністративний тиск та фінансове навантаження на інвесторів.
Висновки та рекомендації
Проєкт Закону «Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства» містить низку прогресивних норм, спрямованих на осучаснення галузі та залучення інвестицій. Проте, для досягнення задекларованих цілей необхідно врахувати потенційні ризики та усунути виявлені недоліки:
- Механізм аукціонів: Варто розглянути можливість запровадження додаткових гарантій для інвесторів, які здійснили попередні витрати на дослідження та підготовку проєктів, або ж переглянути критерії відбору переможців, надаючи перевагу не лише ціні, а й інвестиційним зобов’язанням та досвіду.
- Земельні ділянки та інфраструктура: Необхідно передбачити можливість надання інвесторам земельних ділянок достатньої площі для розміщення капітальних споруд, необхідних для сучасного аквакультурного виробництва, та розробити чіткі механізми для розвитку марикультури.
- Вимоги до інвесторів: Доцільно доповнити кваліфікаційні вимоги до інвесторів обов’язковою наявністю підтвердженого доступу до якісного посадкового матеріалу.
- Оцінка впливу на довкілля: Слід проаналізувати процедуру ОВД на предмет її оптимізації для проєктів у рибному господарстві, можливо, запровадивши диференційований підхід залежно від обсягів виробництва та потенційного впливу на екосистему.
Лише комплексний підхід, що враховує специфіку галузі та потреби реальних інвесторів, дозволить перетворити рибне господарство України на справді привабливий та конкурентоспроможний сектор економіки.
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.