Громадська спілка «Національна асоціація виробників продукції аквакультури та рибальства «Риба України» звернулася до Держрибагентства з вимогою пояснити безпрецедентне зростання обсягів вселення сріблястого карася у водойми України. Аналіз отриманої відповіді свідчить про глибокі системні проблеми у сфері регулювання рибогосподарської діяльності.
Хронологія та географія «карасевого буму»
Згідно з офіційними даними Держрибагентства, у 2024 році вселення карася сріблястого здійснювалося двома суб’єктами господарювання в межах режимів спеціального товарного рибного господарства (СТРГ):
- Боромлянське водосховище (Сумська область):
- Виконавець: ФОП Заставенко В.В.
- Підстава: Режим від 28.11.2019, розроблений ДП «Укррибпроект».
- Обсяг: 20 000 екземплярів (згідно з підсумковим актом від 10.04.2024).
- Хаджибейський лиман (Одеська область):
- Виконавець: Рибопромислова асоціація «Хаджибейський лиман».
- Підстава: Режим від 07.09.2017, розроблений ДП «Укррибпроект».
- Обсяг: 680 887 екземплярів (згідно з підсумковим актом від 31.12.2024).
Загальна кількість вселеного карася у 2024 році досягла 700 887 особин, що викликає серйозні питання до актуальності науково-біологічних обґрунтувань (НБО), які, як визнало саме Держрибагентство, окремо для вселення карася у 2024 році не розроблялися.
Хаджибейський лиман: екологічна та економічна доцільність під питанням
Особливе занепокоєння викликають масштаби вселення карася сріблястого у Хаджибейський лиман, обсяги якого в 2024 році перевищили 680 тисяч особин. Виникає цілком логічне запитання: чи не перетворилося «штучне відтворення» на інструмент для прикриття вилову природної популяції, яка і без того активно заселяє лиман?
Історичний контекст: ера «паперового відтворення»
Проблема виходить далеко за межі 2024 року. Рибопромислова асоціація «Хаджибейський лиман» здійснює свою діяльність на підставі режиму СТРГ, погодженого ще у 2017 році. Минуло вісім років — термін, протягом якого екосистема лиману зазнала драматичних змін: від рівня солоності та температури води до видового складу фіто- та зоопланктону. Попри це, суб’єкт господарювання продовжує «відтворювати» рибу за стандартами майже десятирічної давнини.
У попередні роки ми спостерігали аналогічну тенденцію: формальне виконання планів зариблення на папері при фактичній відсутності реального моніторингу виживання вселеної риби. Ці «режими» стали своєрідною індульгенцією: вони дозволяють вести промисловий вилов, посилаючись на документ, який не має нічого спільного з поточними екологічними реаліями водойми.
Екологічні ризики та застарілість підходів:
Карась сріблястий — це вид з надзвичайно високою пластичністю та агресивною стратегією виживання. Масове «підселення» цього виду в Хаджибейський лиман, який має унікальний гідрологічний режим, призводить до:
- Витіснення цінних видів: Карась є потужним конкурентом за кормову базу, яка в лимані є обмеженою. Він активно поїдає бентос та зоопланктон, критично необхідний для розвитку молоді більш цінних видів (коропа, товстолоба), на вселення яких розраховували попередні покоління дослідників.
- Деградація екосистеми: Використання застарілих НБО є неприпустимим. Вони не враховують сьогоднішню здатність лиману до самовідтворення карася. Замість того, щоб сприяти збагаченню біорізноманіття, ми штучно підтримуємо домінування одного виду, що веде до монокультури та спрощення екосистеми.
Параван із «комерційної таємниці»:
Держрибагентство категорично відмовилося надати інформацію про постачальників посадкового матеріалу та ціни на нього, посилаючись на «комерційну таємницю». Проте, у контексті управління суспільним ресурсом, такі посилання виглядають як спроба уникнути громадського контролю.
- Питання щодо походження: Чи існує в Одеському регіоні виробнича база, здатна виростити 700 тисяч екземплярів малька карася для одного лиману? Ми ставимо під сумнів існування таких потужностей і підозрюємо, що ці цифри можуть бути завищеними для виправдання обсягів вилову.
- Прозорість: Відмова розкрити дані про постачальників зарибка не лише приховує економічну сторону питання, а й не дозволяє перевірити ветеринарну безпеку та якість малька. Хто гарантує, що замість якісного посадкового матеріалу у лиман не випускають малоцінну «сміттєву» рибу?
Ситуація виглядає як замкнене коло: застарілі режими СТРГ дають право на вилов, вилов потребує «зариблення» для легалізації, а відсутність реального наукового моніторингу дозволяє робити це за допомогою неперевірених або фіктивних поставок малька. Ми маємо справу з системним зловживанням статусом СТРГ, де замість розвитку рибного господарства ми бачимо виснаження водойми та приховування реальних показників господарської діяльності.
Громадськість вимагає негайного скасування застарілих режимів СТРГ та проведення незалежної екологічної експертизи, яка дасть відповідь: чи потребує Хаджибейський лиман вселення карася, чи, навпаки — його захисту від антропогенного навантаження.
Доцільність «крижаного» вселення: правовий та біологічний нігілізм
Проведення робіт із вселення водних біоресурсів (ВБР) 30-31 грудня 2024 року в Хаджибейський лиман ставить під сумнів не лише професійну етику, а й відповідність дій виконавців базовим галузевим нормам.
Чи існує регламент?
Так, процедура штучного розведення та вселення ВБР в Україні чітко врегульована «Порядком штучного розведення (відтворення), вирощування водних біоресурсів та їх використання», затвердженим наказом Мінагрополітики № 622 від 26.08.2022.
Цей документ, разом із галузевими інструкціями з експлуатації ставкових та рибогосподарських водойм, прямо визначає вимоги до проведення робіт:
- Температурний режим: Технологічні карти вселення рибопосадкового матеріалу (РПМ) чітко вказують на діапазони температур, при яких риба зберігає активність, здатність до адаптації та захисний імунітет. Вселення риби при температурі води, близькій до 0…+2°C, суперечить будь-яким нормам рибництва, оскільки метаболічні процеси у коропових видів риб (короп, товстолоб, карась) у цей період практично зупинені.
- Адаптаційні заходи: Інструкції вимагають проведення робіт у періоди, коли температурний градієнт між транспортувальною ємністю та водоймою є мінімальним. «Новорічне» вселення — це термічний стрес, який неминуче веде до масової загибелі або втрати імунітету РПМ.
Іхтіологічний аналіз «зимового» виживання:
Згідно зі звітами, було вселено:
- Цьоролітка товстолоба: 167 929 екз. / 3 579,25 кг (середня вага ~21,3 г)
- Цьоролітка коропа: 291 332 екз. / 7 404,75 кг (середня вага ~25,4 г)
- Цьоролітка карася: 680 887 екз. / 7 545,60 кг (середня вага ~11,1 г)
Примітка: в офіційних актах загальна сума зарибку вказана як 680 887 екз., хоча сума окремих видів за розрахунками становить понад 1,1 млн екз. Це вже свідчить про системну фальсифікацію даних.
Чому це вбивство біоресурсів:
30-31 грудня 2024 року в Одесі температура повітря коливалася від 0 до +5°C. Вода у Хаджибейському лимані в цей період мала критично низьку температуру, що вводить рибу в стан анабіозу або напівшоку.
- Термічний шок: Випуск молоді вагою 11–25 грамів у холодну воду лиману — це гарантована загибель значної частини популяції від температурного стресу.
- Відсутність адаптації: У таких умовах риба не здатна активно шукати корм, захищатися від хижаків чи займати зимувальні ями. Рівень природної смертності при такому «вселенні» складе від 70% до 90%.
- Екологічний цинізм: Вселення проводилося напередодні Нового року. Це не зариблення, це «зачистка» паперів для списання коштів та легалізації квот на вилов.
Доцільність: науковий нонсенс чи «паперова» формальність?
Ми звернулися за консультацією до одного із фахівців-іхтіологів, котрий вимушений був констатувати повну відсутність екологічної доцільності таких робіт:
- Нульова кормова ефективність: Взимку кормова база (бентос, зоопланктон) у Хаджибейському лимані знаходиться у фазі спокою. Мальок, випущений у лиман, не має можливості «підживитися» після стресового перевезення. Це призводить до виснаження енергетичних запасів організму риби та її загибелі від виснаження ще до початку весняного періоду.
- Хижацька вразливість: Ослаблений холодом і транспортуванням мальок стає легкою здобиччю для хижаків, що мешкають у лимані.
- Відсутність контролю: Проведення таких робіт «під ялинку» позбавляє можливості здійснення належного комісійного контролю. Хто реально перевіряв якість цього малька 31 грудня? Чи не було це спробою закрити «звітний рік» будь-якою ціною?
Висновок щодо «вселення»
З професійної точки зору, подібні дії не мають нічого спільного з відтворенням. Це не сприяє зростанню рибопродуктивності водойми. Натомість це виглядає як цинічна маніпуляція:
- Виконавець «закриває» умови договору на оренду водойми або режим СТРГ перед контролюючими органами.
- «Вселення» існує лише в актах, підписаних «на папері».
- Якщо риба фізично була — вона була приречена на загибель, що фактично означає знищення державних біоресурсів під прикриттям турботи про них.
Ми стверджуємо: будь-яка інструкція в Україні втрачає сенс, якщо процес її виконання не є прозорим. Необхідна повна цифровізація — запровадження електронних майданчиків, де кожна партія зарибка має відеофіксацію моменту випуску у воду та сертифікат ветеринарного контролю, виданий у реальному часі. Без цього «інструкції» залишаються лише зручним інструментом для прикриття корупційних схем, що ведуть до екологічного спустошення наших водойм.
Питання до походження, ціни та «паперового» зариблення: час для цифрової прозорості
Відмова Держрибагентства надати інформацію про постачальників посадкового матеріалу та ціни на нього під приводом «комерційної таємниці» викликає не лише сумніви, а й обурення. Коли йдеться про використання водних біоресурсів, які згідно з Конституцією України є власністю всього Українського народу, жодна «таємниця» не повинна стояти вище суспільного інтересу та контролю.
Сумнівна виробнича спроможність:
Ми ставимо пряме питання: де саме на Одещині було вирощено майже 700 тисяч екземплярів якісного малька карася для Хаджибейського лиману? Чи володіє асоціація «Хаджибейський лиман» чи їхні контрагенти виробничою базою таких масштабів, яка здатна забезпечити подібні обсяги в межах одного регіону? Відсутність прозорості у звітності щодо джерел походження зарибка наводить на думку про «паперове» зариблення — схему, де цифри в актах є лише інструментом для легалізації промислового вилову, тоді як реальне зариблення може відбуватися лише на папері або в обсягах, що не відповідають заявленим.
Цифрові рішення як запобіжник корупції:
Ситуація, що склалася, є прямим наслідком застарілих «аналогових» методів обліку, які створюють ідеальне середовище для маніпуляцій. Галузь гостро потребує повної цифровізації, що дозволила б вивести ринок аквакультури з «тіні»:
- Впровадження електронних торговельних майданчиків: В Україні необхідно створити державну або акредитовану електронну платформу, де купівля посадкового матеріалу та продаж вирощеної продукції відбуватимуться виключно прозоро. Це забезпечить фіксацію кожної угоди, кожного кілограма малька та кожного тоннажу товарної риби в режимі реального часу.
- Фіксація первинної операції: Кожна партія зарибка, яка потрапляє у водойму, повинна мати «цифровий слід» — від сертифіката якості виробника до моменту випуску у лиман. Електронна система має автоматично звіряти наявні обсяги посадкового матеріалу з даними про фактичне зариблення.
- Демонополізація та конкуренція: Електронний майданчик дозволить кожному користувачеві побачити реальні ринкові ціни, позбавляючи корупціонерів можливості маніпулювати вартістю зарибка (а отже, і «відкатами» при зарибленні). Ринок стане конкурентним, а не кулуарним.
Поки Держрибагентство захищає «комерційну таємницю» сумнівних посередників, держава втрачає ресурси, а водойми — екологічний баланс. Ми вимагаємо відмовитися від паперової звітності на користь відкритого електронного обліку. Прозорий ринок — це не лише про гроші, це про можливість суспільства бачити, що саме відбувається в наших лиманах і річках.
Ми переконані: будь-який суб’єкт господарювання, що використовує державні водойми, повинен працювати в умовах повної цифрової прозорості. Якщо ви займаєтеся аквакультурою чесно — вам немає чого приховувати за дверима «комерційної таємниці».
Висновок: вимога системних змін та подолання «епохи кулуарності»
Ситуація з масовим вселенням карася сріблястого — це не просто окремий випадок, а дзеркало системної кризи в управлінні рибним господарством України. Вона яскраво демонструє, що Держрибагентство, замість того щоб бути гарантом екологічної безпеки та прозорості, фактично самоусунулося від контролю, прикриваючись вигідною «комерційною таємницею» та застарілими паперовими режимами СТРГ.
Громадська спілка «Риба України» наполягає на негайному переході від імітації господарювання до системної реформи, яка базується на трьох принципах:
- Повний перегляд та актуалізація режимів СТРГ: Ми вимагаємо негайного анулювання або призупинення всіх діючих режимів, які ґрунтуються на застарілих науково-біологічних обґрунтуваннях (НБО). Будь-яка господарська діяльність на водоймах має відповідати сучасним екологічним реаліям 2026 року, а не документам десятирічної давнини.
- Забезпечення повної публічності та цифрового контролю: Природні ресурси України — це не приватна лавочка. Ми вимагаємо відкритого доступу до даних про кожного постачальника зарибка, його ветеринарні сертифікати, ціни та фактичні обсяги вселення. Фіксація цих даних повинна відбуватися через електронні торговельні майданчики, де кожен громадянин зможе перевірити ланцюг: від виробника малька до випуску його у водойму. Це єдиний спосіб зупинити практику «паперового зариблення», яке використовується для прикриття промислового вилову.
- Безумовна пріоритетність наукової обґрунтованості: Будь-яка ініціатива щодо вселення видів риб повинна проходити через обов’язкову, сучасну наукову експертизу, яка враховує ризики витіснення аборигенних видів та здатність водойми до самовідтворення. Ми вимагаємо негайної зупинки будь-яких практик, що не мають свіжого, об’єктивного та підкріпленого незалежними дослідженнями наукового фундаменту.
Ми не допустимо подальших зловживань та розбазарювання державних ресурсів.
Рибна галузь потребує системної реформи, яка виведе ринок із «тіні» за зачиненими дверима кабінетів у площину прозорої, конкурентної та екологічно відповідальної економіки. Ми закликаємо владу почути голос рибопромислової спільноти: прозорість — це не загроза для бізнесу, а єдина гарантія його виживання та сталого розвитку.
Час «кулуарних домовленостей» минув. Відтепер кожен процес відтворення біоресурсів має бути підзвітним громаді, а кожен літр води в наших лиманах — використовуватися на благо держави, а не для прибутків окремих ділків, що ховаються за фіктивними звітами.
Матеріал підготовлено на основі звернення ГС «Риба України» №15 від 09.02.2026 та офіційної відповіді Держрибагентства.
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.