ПЕРСПЕКТИВНІ ВИДИ ДЛЯ МІСЦЕВОЇ АКВАКУЛЬТУРИ

Які уроки Україні варто взяти з історії південнокорейської камбали

Пошук нових, економічно вигідних видів для вирощування — один із ключових викликів для української аквакультури. На тлі глобальної трансформації ринку морепродуктів, варто звернути увагу на досвід країн, які зуміли побудувати потужні виробничі системи на базі окремих видів. Один із найяскравіших прикладів — оливкова камбала (Paralichthys olivaceus) у Південній Кореї.

Від наукового експерименту до галузі національного масштабу

Перше штучне відтворення японської камбали відбулося ще у 1966 році в університеті Kindai (Японія). Через два десятиліття Корея адаптувала технологію, створивши власну селекційну базу та запустивши промислове виробництво малька.
До кінця 1980-х років країна перейшла на цілорічне виробництво посадкового матеріалу, а вже у 2009-му обсяги вирощування перевищили 54 тис. тонн на рік.

Причини успіху очевидні:

• висока ціна на ринку та стійкий попит на якісний філе-продукт;
• швидкий ріст (до 1 кг за 18 місяців);
• здатність витримувати широкий діапазон солоності.

Сьогодні Корея утримує 70 % світового виробництва камбали, хоча зіткнулася з новими викликами.

Сучасні проблеми і нові технології

Після 2020 року виробництво стабілізувалося на рівні 40–46 тис. тонн на рік. Основні стримуючі фактори — захворювання, висока смертність (понад 20 % на більшості ферм) і висока енергомісткість традиційних систем.

На цьому тлі у Південній Кореї набирають популярності замкнуті системи водопостачання (RAS) та біофлок-технології, які дозволяють:

• мінімізувати втрати води та енергії,
• забезпечити біобезпеку,
• контролювати температуру (15–20°C — оптимальна зона росту).

Сьогодні великі компанії, зокрема Raon Bada, вже впровадили RAS-пілоти потужністю 40 тонн на рік і отримали сертифікацію ASC — першу у світі для камбали.

Дослідження в університетах США (зокрема, Kentucky State University) показують, що за щільності 60 кг/м² та FCR 1:1.2 цей вид може бути рентабельним навіть у континентальних системах.

Що це означає для України

Україна має унікальні природні умови для розвитку морської та солонуватоводної аквакультури — від лиманів до штучних RAS-комплексів.
Досвід Кореї демонструє, що успіх можливий лише за системного підходу:

1. Селекція і генетика. Замість копіювання зарубіжних ліній потрібно створювати власні гібриди, адаптовані до місцевого клімату.
2. Технології замкненого циклу. Для більшості цінних морських видів (каамбала, барамунді, дорадо, лаврак) оптимальною є RAS або Hybrid Flow-Through System.
3. Ринок і логістика. Варто орієнтуватися не лише на місцевий попит, а й на експорт живої або охолодженої риби у країни ЄС.
4. Екологічна відповідальність. Світ рухається до «чистого» виробництва — і саме це стане конкурентною перевагою українських виробників.

Висновок

Камбала — лише один приклад. В Україні потенційно перспективними є також дорада, лаврак, кларієвий сом, барамунді.
Але головний висновок — технології важливіші за види. Без RAS, біофлоку та автоматизованого контролю параметрів навіть найцінніша риба не забезпечить успіху.
Українська аквакультура стоїть на порозі нового етапу — і саме зараз час формувати наукову, інвестиційну та управлінську базу для «нових видів» у нашій воді.

🔹 Автор: Любомир Гайдамака, CEO Vismar Aqua, голова ГС «Риба України»

🌐 ПРО КОМПАНІЮ VISMAR AQUA

Vismar Aqua — українська інжинірингова компанія, що спеціалізується на розробці та впровадженні систем рециркуляційної аквакультури (RAS), гібридних установок (HFTS) та біофлокових технологій.
Компанія реалізує проєкти в Україні та за кордоном — від вирощування креветки ванамей і тилапії до систем для вирощування морських видів у контрольованих умовах.

Мета Vismar Aqua — створити нову екосистему аквакультури, де українські виробники отримують прибуток завдяки технологіям, енергоефективності та інноваціям.

Детальніше: vismar-aqua.com